Жертовна любов поета до вимріяної ним України запалила мрію про Україну та зробила її об’єктом загального прагнення на всьому українському етнічному просторі. У цьому розумінні Тарас Шевченко може вважатися творцем і батьком сучасної української нації та українського державницького проекту. Мабуть саме тому увічнення пам’яті Т. Шевченка набуло значних масштабів в Україні та за її межами. За документами Державного архіву Сумської області можна прослідкувати як у 20-му столітті відзначалися Шевченківські дні.

Перші згадки про їх відзначення у документах ДАСО датовані 1913, 1914 роками, на які припали підготовка та відзначення 100-річчя від дня народження поета. Так у приписі інспектора народних училищ 2-го району Полтавської губернії знаходимо рекомендації утримувати учнів навчальних закладів Ромнів та Роменського повіту від участі у святкуванні ювілею Т. Г. Шевченка. Але разом з тим дізнаємося з припису, що громадськістю активно розгорталися читання, присвячені Шевченку, розповсюджувалися твори та життєописи поета, в театрах показували вистави за його творами. Про острах, з яким влада ставилась до заходів із вшанування Шевченка яскраво свідчить рапорт помічника Роменського повітового справника, який називає учасників шевченківського вечора «столпами українського націоналізму».

Але передова, патріотично налаштована частина суспільства наполегливо привертала увагу до імені національного поета. У першому номері російськомовного журналу «Украинская жизнь», що друкувався у Москві, опубліковано перелік заходів до роковин Шевченка, серед яких видання шевченківського збірника поезій, встановлення пам’ятника поету на кошти, зібрані від продажу збірника.

У 1914 році група гласних Конотопської міської думи звернулася до Конотопської міської управи із заявою про необхідність найменувати одну з вулиць м. Конотопа Шевченківською та встановити бюст поету у міському сквері. З подібною заявою до Сумської міської думи у 1917 році звернулося Товариство «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка: одну з кращих вулиць міста Петро-Павлівську пропонувалося перейменувати на вулицю імені Шевченка, а також назвати іменем поета одну із шкіл міста. У майбутньому передбачалося встановити пам’ятник Кобзареві у Сумах.

У 1917 році розпочалася українська революція, ім’я Шевченка стало символом cтворення вільної Української держави. Так 12 березня 1917 року у Петрограді відбулася панахида по Шевченку та маніфестація українців під жовто-блакитними знаменами із співом «Заповіту», з вимогами створення українських шкіл, проголошення вільної України.

Після поразки української революції більшовистський режим, що встановився в Україні, не наважився викреслити Кобзаря з історії завдяки національному характеру творчості та надзвичайному поширенню в народі. Однак вирішив провести «адаптацію» його доробку під радянську дійсність.

В листі до Лебединської чоловічої гімназії за 1918 рік Комісар освіти Лебединської повітової Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів пропонує дні пам’яті Шевченка «ознаменувати влаштуванням читання лекцій про значення поезії народного Кобзаря… влаштовувати концерти або спектаклі, збори від яких направити на створення Будинку науки його імені у м. Лебедині». А у відозві до населення Глухівщини, датованої 1918 роком, міститься заклик до проведення повсемісних мітингів. У постанові Синівського волосного ревкому (1920 рік) звучить заклик до селян приєднуватися до святкових заходів, що організовувалися учасниками «Просвіти». Цікавим є припис на документі «національне свято», під час якого навіть заборонялася будь-яка праця.

До проведення Шевченківських днів у 20-х роках 20-го століття залучалися, як правило, всі освітні та культурні установи. Майданчиком проведення свята на честь Шевченка у Сумах у 1920 році стали театри Художеств, Корепанова, «Ампір», а основними виконавцями були учні гімназій, училищ, самодіяльних товариств. У програмі заходів – реферати про життя та творчість Т. Г. Шевченка, декламація його творів, «живий малюнок».

З 20-х років 20-го століття застосовувалася практика присвоєння імені Т. Шевченка вулицям, населеним пунктам установам. Програми і склад комісій з розробки заходів щодо святкування Шевченківських днів, увічнення його пам’яті розглядалися на найвищому державному та місцевому рівнях. Питання святкування 125-річчя від дня народження розглядалося навіть на засіданні оргкомітету Президії Верховної Ради УРСР по Сумській області у 1939 році поряд з важливими організаційними питаннями по створенню Сумської області.

Шевченківські дні проводилися і у воєнний час. Німецька окупаційна влада, заграючи з населенням українських земель, дозволяла проведення святкових заходів. У газеті «Сумський вісник», що видавалася у Сумах, оповіщалося, що 10-11 березня 1942 року жителі міста можуть переглянути виставу «Назар Стодоля», відвідати концерт за творами Т. Шевченка13. А газета «Відродження»,орган Роменської міської управи, подає матеріал про проведення Шевченківського тижня у Ромнах у березні 1943 року.

У післявоєнний час шевченкініана набула нових форм. Особливо насиченою була програма по відзначенню 150-річчя від дня народження Т. Шевченка у 1964 році. В обласному центрі була відкрита 17-а обласна виставка самодіяльних художників, у містах та селах проведені читацькі конференції, огляди художньої самодіяльності. У м. Кролевці та с. Лифине встановлено меморіальні дошки на честь перебування тут Кобзаря, а село Гирине Конотопського району, у якому побував Т. Шевченко, перейменовано на с. Шевченкове. У 1989 році з нагоди 175-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка в Сумській області передбачалося проведення обласного свята української мови, конкурс на кращий твір, присвячений Кобзареві, конкурси кобзарських колективів, зустрічі з кобзарями та бандуристами, проведення обласної наукової конференції.

Явищем світового масштабу, пов’язаним з іменем Т. Шевченка, можна вважати встановлення пам’ятників, Всього у світі існує понад 1100 пам’ятників поету, з яких близько п’ятидесяти за межами України. На Сумщині встановлено більше двадцяти пам’ятників Шевченку у 20 столітті. Десять з них створені уродженцями Сумської області І. П. Кавалерідзе та Я. Д. Красножоном і скульпторами Сумської художньо-виробничої майстерні товариства художників України. У 1918 році було відкрито один з перших пам’ятників Кобзареві у Ромнах на народні кошти за проектом І. П. Кавалерідзе. Рішенням виконкому Сумської обласної Ради народних депутатів від 14 серпня 1981 року пам’ятник реставровано. У Сумах пам’ятник Т. Шевченку зведено у 1926 році, про що у газеті «Плуг і молот» за 14 березня 1926 року є замітка: «Як відомо, в Сумах по вул. ім. Шевченка в Комсомольському саду будується пам’ятник Т. Шевченку за ескізом відомого скульптора Кавалерідзе». Однак пам’ятник зберігся до 1952 року, реставрації він не підлягав. Тому у 1957 році виконкомом Сумської міської Ради народних депутатів прийнято рішення про виділення 90 тисяч карбованців на виготовлення пам’ятника поетові та встановлення його у сквері імені Шевченка.