«Історія становлення Українського війська»
(до 30-річчя створення Збройних Сил України)
Інна Кузьменко – провідний архівіст відділу інформації та використання документів
Архівна справа є надзвичайно важливою з точки зору збереження історичної спадщини для майбутніх поколінь. А вивчення військової історії держави за архівними документами допомагає докладніше і правдиво осмислити життя й діяльність нашого війська, пізнати закономірності історичних подій.
6 грудня у нашій державі відзначається День Збройних Сил України. Він був встановлений постановою Верховної Ради України в 1993 році. Саме цього дня, 06 грудня 1991 року, 30 років тому парламент ухвалив Закон України «Про Збройні Сили України».
Збройні сили України – це державне військове формування, на яке, відповідно до Конституції України, покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.
День Збройних Сил України – це день вшанування мужності, бойового подвигу та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, самовідданості воїнів, які боронили і нині боронять кордони й безпеку своєї землі.
У фондах Державного архіву Сумської області зберігається чимало документів, які несуть в собі відомості про етапи становлення українського війська протягом значного хронологічного періоду, починаючи з двадцятих років минулого століття. Це історичні документи, фотографії, фотокопії із фондів і колекцій Держархіву Сумської області, Центрального Державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального Державного кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного. Це документи 1917-1919 років – складного періоду формування українських військових частин доби Центральної Ради, Української Народної Республіки: закон про утворення Українського народного війська, наказ про організацію добровільного війська, звернення, відозви військових формувань Сірожупанників, куреня смерті імені кошового Івана Сірка, Січових Стрільці, фото військових діячів, уродженців Сумщини, які стояли біля витоків української армії. Це і матеріали про учасників визвольних змагань за незалежність України: Миколу Аркадійовича Харитоненка, Івана Даниловича Литвиненка, Анастасію Михайлівну Гудимович, Марію Іванівну Тарасенко та інших. Про тих, які у майже безперервних боях тієї доби невпинно демонстрували патріотизм та відданість українській державі.
5 лютого виповнилося 65 років з дня смерті підполковника УНР Миколи Харитоненка – командира сотні 4-го Сірожупанного куреня Збірної Волинської дивізії, Лицаря Залізного Христа. Хто ж такий Микола Харитоненко? У метричній книзі Миколаївської церкви с. Нова Рябина Богодухівсьткого повіту Харківської губернії за 1897 рік є запис, що 07 серпня народився хлопчик, якого назвали Микола. Про батьків сказано: «Курської губернії, Старооскольського повіту, села Покровки Аркадій Олексійович Харитонов та законна дружина його Євдокія Володимирівна, обоє православні».
Запис у метричній книзі Миколаївської церкви с. Нова Рябина Богодухівського повіту Харківської губернії за 1897 рік.
(фонд 1192, оп. 1, спр. 54, арк. 173 зв., 174.)
Як бачимо, прізвище батьків Харитонови. І жили вони у с. Покровка (нині с. Покровка Білгородської області), за 224 км від місця хрещення дитини. Це дає підставу стверджувати, що Микола Аркадійович народився у с. Покровка. Сімейна легенда підтверджує історію народження у селі на Білгородщині та те, що прізвище Миколи було Харітонов, а не Харитоненко, і він змінив його пізніше. У часи Української революції офіцери та козацтво повертали собі українські прізвища, які раніше були записані на російський манер.
У книзі «Офіцерський Корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921)» Ярослава Тинченка дата смерті і доля підполковника УНР Миколи Харитоненка після 1923 року не відомі. Також у цій книзі зазначена його коротка біографія.
Микола Аркадійович закінчив Сумське реальне училище, Чугуївське військове училище (1917). Останнє звання у російській армії – прапорщик. У 1917 році Микола Харитоненко брав участь в українізації 415-го піхотного Бахмутського полку. Закінчив Інструкторську школу старшин (1.05.1918), потому – старшина 1-го пішого Уманського полку Армії Української Держави. З 15 серпня 1918 року ад’ютант коменданта м. Жмеринка, з 01 грудня 1918 року – старшина для доручень штабу 3-го Херсонського корпусу військ Директорії, з 01 лютого 1919 року – командир сотні Інструкторської школи старшин 3-го Херсонського корпусу Дієвої армії УНР, з 01 червня 1919 року – командир сотні 10-го пішого полку Сірожупанників Дієвої армії УНР. З 12 січня 1920 року – командир сотні 4-го Сірожупанного куреня Збірної Волинської дивізії Дієвої армії УНР, у складі якого брав участь у Першому Зимовому поході. Лицар Залізного Хреста. У 1921 р. – старшина 3-го збірного куреня 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.
Серед документів у Державному архіві Сумської області є відомості про уродженця села Хоружівка Роменського району Сумської області Івана Даниловича Литвиненка, українського розвідника, людину, яка пройшла через горнило двох світових війн. Іван Данилович – учасник Першого зимового походу, один з командирів Армії УНР, учасник УПА. Про народження цієї славетної людини 4 січня 1891 року у селянській родині с. Хоружівка зберігся запис у метричній книзі Катеринівської церкви.
Є й інший актовий запис у метричній книзі Михайлівської церкви с. Вороніж Глухівського (нині Шосткинського) району Сумської області про народження 17 жовтня за старим стилем 1899 року Анастасії Михайлівни Гудимович, якій довелося з 16-ти років і до кінця свого короткого життя перебувати в центрі доленосних для України подій. Вона разом зі своєю подругою Марією Іванівною Тарасенко, теж уродженкою села Вороніж Шосткинського району, були зв’язковими штабу армії УНР. Захоплені у Києві більшовиками, ці молоді патріотки молодої української держави були розстріляні 28 серпня 1922 року. Разом з ними того ж дня було страчено ще 80 борців за волю України, в тому числі й рідні Анастасії Гудимович.
Із початком агресії Росії та війни на Сході України у 2015 році співробітниками архіву було розпочато роботу зі створення фондів про участь військовослужбовців у антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. Фонди архіву поповнюються фотографіями 2014-2016 років із колекцій сумчан-волонтерів та учасників антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил на сході України, публікаціями з періодичних видань, виданнями про загиблих у цій війні військовослужбовців ЗСУ, бійців добровольчих формувань, працівників МВС та СБУ.
Наш архів завжди відкритий для всіх, хто цікавиться новітньою історією України, військовою історією. Документи, що зберігаються у фондах архіву, знайомлять з невідомими сторінками рідного краю, нашої Сумщини, яка дала державі таких героїв – військових, волонтерів, добровольців. Наш обов’язок зберегти пам’ять про цих людей, їх жертовний подвиг, і зробити так, щоб всі ці тисячні жертви не були марними.