Державний архів Сумської області

Офіційний вебсайт органу виконавчої влади України

Людям із порушенням зору

EnglishRussianUkrainian

Контакти
Карта, спосіб добирання, графік роботи, телефони, e-mail, вебсайт

Громадянам

Документи on-line

Інформаційна діяльність

Про нас

Архівні установи

Державний архів Сумської області

Офіційний веб-портал органу виконавчої влади України

Життя під знаком «OST»

( до 77-ї річниці вигнання нацистських окупантів з України)

Визволення

Гончарова І.Є. – начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Сумської області

     За роки Другої світової війни нацисти  вивезли  із  України  на примусові роботи до Німеччини  більше  двох мільйонів 
людей,  60% із них були жінки.
     Всього з Сумської області було вивезено 78 038 чоловік. Перший ешелон із українськими остарбайтерами рушив із харківського вокзалу до Німеччини 18 січня 1942 року.                                                                                                                                   Після звільнення Сумщини від нацистських загарбників у 1943 році була створена Надзвичайна державна комісія по встановленню і розслідуванню злочинів вчинених нацистами на території Сумської області в період окупації 1941-1943рр. Одним із пунктів розслідування, було вивезення громадян на примусові  роботи до Німеччини.                                                        З перших днів окупації на території Сумщини була проведена реєстрація всіх осіб чоловічої та жіночої статі віком від 14 до 65 років. Неявка на реєстрацію каралася смертю. У листопаді 1941 року з метою виявлення робочої сили при комендатурах поліції у містах утворювалися Управління робочої сили, які керували Біржами праці. Все життя і діяльність місцевого населення регулювалось наказами комендантів, в яких незмінно містилось попередження про жорстокі покарання штрафами, ув’язненням, смертю за їх невиконання. Всі громадяни віком від 18 до 50 років були зобов’язані зареєструватись на Біржі праці, одержати робочу картку і щоденно відмічатися в конторі до одержання постійної роботи. Однією з основних функцій міських і районних управ було призначення і  відправка людей на роботу до Німеччини.
     Щоб налагодити масовий добровільний виїзд на роботу до Німеччини була розгорнута пропагандистська кампанія. У листівках до українців окупанти малювали райське життя: «Німеччина може та хоче вам допомогти. У Німеччині ви одержите працю і хліб. Ваші родини будуть забезпечені. Ви можете постійно листуватися з вашими рідними. Коли ви працюватимете у Німеччині, ви і ваші родини матимуть першенство при розподілі землі і реманенту. Після закінчення роботи Ви можете повернутися на батьківщину».
     Спочатку окупанти намагалися залучати робочу силу шляхом вербовки, але зіткнувшись із небажанням людей їхати добровільно, почали широко застосовувати примусові методи мобілізації: облави за участю поліцаїв на базарних площах, вулицях, у кіно, на підприємствах, по селах. Захоплених людей везли до Німеччини в товарних вагонах у супроводі поліції. На грудях вони повинні були носити нашивку з літерами «Ост», що означало «Ostarbeite» – східний робітник. Жахливі антисанітарні умови в дорозі призводили до смерті багатьох невільників. За допомогою облав, арештів вдалося схопити і відправити на примусові роботи до Німеччини тисячі людей, зокрема, з Сум близько 5 тисяч, з Путивльського району – 3151 чоловік, Тростянецького – 1446, Роменського – 1925, Ямпільського – 920, з Конотопу – до 1 тисячі і т. д.                 У Державному архіві Сумської області зберігається колекція документів громадян вивезених до Німеччини та тих, що проживали на тимчасово окупованій території Сумської області в період Другої світової війни.
     Найбільший розділ колекції складають листи, надіслані вивезеними до Німеччини під час тимчасової окупації Сумської області людьми до своїх рідних на батьківщину, які не надійшли адресату, бо були конфісковані органами НКВС з поштових відділень, після звільнення окупованої території тазнаходились на таємному зберіганні.              До липня 1942 року нацисти забороняли остарбайтерам листуватися із рідними. Вже через п’ять місяців вони встановили суворі правила й дозволили писати лише двічі на місяць. Відправляти листи самостійно не дозволяли. Завдяки листам німецькі ідеологи намагалися створити пропагандистську ілюзію нормального життя та загітувати приїжджати на роботу інших. Робітників також агітували писати, щоб рідні передавали їм харчі, одяг та тютюн. За листами стежила спеціально створена цензура, позначаючи свою присутність штампами з літерами Ab  чи нацистських гербом з орлом. Часто окремі рядки, а то й цілі абзаци, цензура ретельно зафарбовувала в чорне.                                                                     Листи розповідають про реальну картину життя у Німеччині. Проживали примусові робітники у таборах, огороджених колючим дротом. За межі табору виходити не дозволяли, належного харчування не було, катастрофічно не вистачало одягу та взуття. Антисанітарні умови сприяли розвитку різноманітних інфекцій та хвороб, які призводили до летальних випадків.                   
    Остарбайтери для Німеччини були просто безкоштовною робочою силою, на бажання, можливості й потреби якої, ніхто не зважав, яка повинна була покірно  працювати за будь-яких умов і обставин.
     Ось, що пишуть остарбайтери своїм рідним на Сумщину: Горбатенко Марфа у м. Суми «…много наших носят знак Ост на правой стороне…Ходим оборванные, грязные, обедать дают три раза в неделю, вечеряем 200 грам хлеба…», Клавдієнко Єфросинія у хут. Васюків Краснопільського району: «…Я роблю на цементовій фабриці, виливаєм цементові ставки. Живимо у лагерях в бараках. Робимо з семи годин ранку до п’яти годин вечора у суботу до третьої години дня», Бук Одарка у с. Пустовійтівка Роменського району : «Роблю на фабриці, їсти дають чотири рази в день, хліба 300 грам. Робим на фабриці од семи годин ранку до шести годин вечора, а після роботи ходим ще до хазяїнів робити. У  хазяїна  робим до дев’ятої години», Бруяка Ганна у    с. Мутин Кролевецького району: «Приїхали ми аж у Австрію. Тут нас на станції розібрали по хазяїнах. Я живу в хазяїна, годую свиней та роблю на кухні, а в сім часов ідем на поле, а у вісім годин кінчаєм. Приходим з поля, подаю свиням і у десять часов лягаю спать. У чотири години встаю і так проходить мій час», Олейниченко Надія у с. Юнаківку Миропільського району : «Я живу, но только очень скучаю за Вами. Что брала из дому, то уже порвалось немного, а здесь я получила мужской пиджак, мужские теплые ботинки и нижнее белье. Мама! Вы себе представить не можете, как я здесь хожу на работу. На ногах туфли 43 размера, а на голове одеяло. Кормят нас так, как мы ели 1933 г. и почти тоже самое…», Волошко Марія  у с. В’язове Дубов’язівського району: «Живу вже один год без свого рідного роду. Щодня, щогодини проклинаю свою нещасну долю. Я пока работаю на фабриці, живу постарому, як переночую, то слава богу, переднюю теж слава богу. Новостей у нас много, но описать не могу, ви самі знаєте», Махоткін Павло у с. Грунівка Миропільського району: «Працюю на металургійному заводі. Праця важка. Годують два рази на добу. Працюємо по 10-12 годин. Вихідних нема».
     Переважно люди молодого віку, остарбайтери зазнали важких випробувань розлукою з рідними, тяжкою працею, каліцтвом, моральними травмами. На батьківщині їх очікувала принизлива процедура фільтрації й дискримінаційне, хоча й невидиме тавро людей «другого сорту».
     У 1946 році Трибунал у Нюрнберзі визнав використання нацистами примусової праці  злочином проти людяності і грубим порушенням норм міжнародного права. У 2001 році уряд ФРН почав виплату гуманітарної допомоги, яку отримали трохи більше ніж 500 тисяч українських примусових робітників.
     У 2021 році Державний архів Сумської області розпочав оцифрування  листів громадян, примусово вивезених на роботу до Німеччини у 1941-1943 роках. Оцифровано 5185  листів остарбайтерів, які  розміщені на сайті архіву у розділі «Документи on-line», рубриці «Е-архів», підрубриці «Документи періоду Другої світової війни». Це дасть можливість дослідникам створити свою власну думку про життя остарбайтерів. Можливо хтось, скориставшись нагодою, знайде на сайті архіву листи від своїх родичів та дізнається про їх  гірку долю на чужині.