Державний архів Сумської області

Офіційний вебсайт органу виконавчої влади України

Людям із порушенням зору

EnglishRussianUkrainian

Контакти
Карта, спосіб добирання, графік роботи, телефони, e-mail, вебсайт

Громадянам

Документи on-line

Інформаційна діяльність

Про нас

Архівні установи

Державний архів Сумської області

Офіційний веб-портал органу виконавчої влади України

Знаковий документ сучасної історії України

Л.Сорокіна - провідний архівіст відділу інформації та використання документів Державного архіву Сумської області

«Знаковий документ сучасної історії України»

(до 30- річчя з дня проголошення Декларації про державний суверенітет України.
(16 липня 1990 року – 2020 рік)

Першим вагомим кроком до відновлення історичної справедливості і відродження української державності стало ухвалення парламентом 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України.

Цей документ уже є складовою частиною Національного архівного фонду України. За історичним виміром документ досить новий, але унікальний за змістом. На той час документ не мав сили конституційного акту, але його прийняття дало поштовх і напрямок процесу державотворення. Декларація – це програма побудови незалежної держави. Право держави здійснювати безпосередні зносини з іншими державами, укладати договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами. У документі закладалася ідея європейської орієнтації України. Зберігається Декларація про державний суверенітет України у фондах Центрального Державного архіву вищих органів влади та управління.

У фондах Державного архіву Сумської області повний текст Декларації можна знайти у підшивках місцевих газет.

У кінці 80-х рр. місцеві ЗМІ були під посиленим владним тиском. На сторінках місцевої преси не так активно вдавалися до критичних висловлювань, адже преса виступала органами комітетів парткомів, рад народних депутатів та їх виконкомів. І тільки після прийняття закону «Про пресу та інші засоби масової інформації» (1 серпня 1990 р.) український народ отримав змогу користуватися об’єктивною інформацією. Цей закон запровадив свободу друку, скасував цензуру.

Незважаючи на всі ці обставини за матеріалами та інформаційними повідомленнями місцевих ЗМІ спробуємо відтворити картину історичних подій кінця 80-х - початку 90-х років XX ст., що призвели до радикальних змін у суспільно-політичному житті України.

Кінець 80-х – поч. 90-х років – період розпаду СРСР. Правляча партія оголошує курс на прискорення соціально-економічного та суспільного розвитку країни. У вжитку з’являється новий термін «перебудова».

В Україні політика перебудови мала свої особливості. Забезпечення відкритості та дозованої інформаційної свободи стають важливими передумовами суспільно-політичних змін. Політика гласності активізувала українське суспільство, розпочалися громадські обговорення актуальних проблем. Найголовнішими серед них були: відновлення історичної правди, мовне питання, стан культури.

Після розширення доступу до архівних джерел та матеріалів, з’явилася можливість до переосмислення минулого. Політика гласності переросла у свободу слова. Молодь України проявила зацікавленість до демократичних процесів у суспільстві і стала рушійною силою політичних змін. Виникають суспільно-політичні, культурно-історичні громадські об’єднання, які створили підґрунтя для розвитку національно-демократичного руху. Кроки, які робила влада, під тиском національно-демократичних сил, наближувала країну до виходу із багатонаціональної держави і проголошення незалежності.

Значним поштовхом суспільного розвитку республіки став виборчий процес 1989 року. У суспільстві назріло питання про необхідність запровадження багатопартійної системи. Питання виноситься на обговорення у ЗМІ.

Ось заголовки місцевих газет за період з червня 1988 по жовтень 1989 рр.: «Про зміни Конституції СРСР з питань виборчої системи», «На демократичній основі», «Демократична виборча система – шлях до повновладдя Рад», «На альтернативній основі», «Розвиток національних мов – основа духовного збагачення народу» і т.д.

27 жовтня 1989 року Верховна Рада Української РСР прийняла Закон «Про вибори народних депутатів УРСР». 28 жовтня 1989 року Верховна Рада прийняла Закон «Про мови в УРСР». Українська мова проголошувалася державною, хоча за російською мовою залишалися деякі привілеї.

Із коротких інформаційних повідомлень та матеріалів, що розміщувалися на сторінках місцевої преси, дізнаємося наступне:

Відповідно до нового закону про вибори 4 березня і 18 березня 1990 року відбулися вибори народних депутатів на альтернативних засадах. Результатом таких виборів стало оновлення депутатського корпусу. Майже 100 місць із 450 дісталися позапартійним кандидатам із демократичними поглядами. Створюється парламентська опозиція, що об’єднується у Демократичний блок України. Провідна демократична сила у об’єднанні – Народний Рух України.

Після виборів у дію вводиться конституційна стаття про вихід республіки із союзного утворення. Такі ж рішення приймали парламенти і інших республік. Першими про самовизначення заявили республіки Прибалтики і Грузії. Завуальована форма виходу – проголошення декларації про державний суверенітет. Положення декларацій, прийнятих республіками, суперечили союзному договору укладеному в 1922 році. Це означало, що Радянський Союз втратив свою легітимність.

15 травня 1990 року уперше в історії УРСР Верховна Рада почала працювати як постійно діючий парламент.

23 травня у порядок денний сесії включено питання про державний суверенітет Української РСР.

29 травня прийнята постанова парламенту «Про політичне, соціально-економічне та екологічне становище в Україні», в якій зазначається, що «соціально-економічне становище в республіці є кризовим, екологічна обстановка в більшості регіонів перебуває в загрозливому стані, життєво- важливі питання не знаходять позитивного вирішення в умовах централізованого планування економіки та відсутністю реального державного суверенітету».

Із інформаційних повідомлень сесійних засідань Верховної Ради дізнаємося, що проект декларації про державний суверенітет всебічно обговорюється у парламенті і викликає зацікавлення. У виступах наголошується: «… Треба добре подумати, як декларацію реалізувати, щоб вона не стала черговим політичним актом і потім тривалий час практично нічого не робилося щодо здійснення суверенітету республіки. Запорука успіху – консолідація депутатів, всіх прогресивних сил…» (газ. Ленінська правда № 131 від 7 липня 1990 р.)

Через відсутність на сесії значної частини депутатів - делегатів XXVIII з’їзду КПРС, робота сесії паралізована. Прийняти проект документу за основу немає змоги.

6 липня народний депутат В’ячеслав Чорновіл ініціює перед Верховною Радою УРСР відкликати народних депутатів УРСР - делегатів XXVIII з’їзду КПРС для розгляду проекту Декларації про державний суверенітет України.

16 липня 1990 року 355 депутатів Верховної Ради УРСР голосують за прийняття в цілому документу «Декларація про державний суверенітет України».

У документі проголошено «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в республіці в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».

Декларація стала програмним, державотворчим документом. Цей знаковий документ заклав у душі українського народу віру і надію на краще майбутнє. Після його прийняття розпочалися процеси кардинальних реформ усіх сфер життя українського суспільства. Декларація стала основою Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, підтвердженого на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року.

До 80-річчя утворення Сумської області

Сумська область. Історія утворення.

До 80-річчя утворення Сумської області.
(10 січня 1939-2019 рр.)

Л. Сорокіна – провідний архівіст відділу інформації та використання документів Державного архіву Сумської області

10 січня 2019 року Сумська область відзначає 80-річчя з часу утворення. Територія Сумщини була виділена в адміністративно-територіальну одиницю – область у складі Української РСР. Про знакову подію в історії Сумщини свідчать документи Державного архіву Сумської області.

Сумщина – край із багатовіковою історією. Сумські землі від початку заселення і протягом багатьох віків та століть були складовою частиною різних територіально-державних утворень.

Формування адміністративно-територіальних одиниць бере свій початок від однієї з наймогутніших держав середньовікової Європи – Київської Русі. Вже тоді в XI-XII ст. з’явилися вищі територіальні одиниці - княжі землі.

В результаті постійних міжусобних війн ці землі роздробилися на удільні князівства або волості. В XII ст. південна частина сумських земель в районі річок Ворскла, Псел, Сула входили до Переяславського князівства, поріччя Сейму до Чернігівського князівства, а трохи згодом від нього відокремилося Новгород-Сіверське князівство.

Після падіння Київської держави на українських землях запроваджувався адміністративно-територіальний поділ держав завойовників.

У II пол. XIV ст. значна частина Сумщини була включена до Київського воєводства Великого князівства Литовського.

Після об’єднання Польщі та Литви у конфедеративну державу та укладання Люблінської унії 1569 року, на землях Сумщини, що увійшли до утвореної Речі Посполитої, було запроваджено польський поділ на воєводства і повіти.

Польський військово-адміністративний територіальний устрій був ліквідований в результаті національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. В роки Визвольної війни і до смерті гетьмана існувала Українська козацька держава, до складу якої входила і територія Сумщини, а саме: Глухівщина, Конотопщина, Роменщина, Кролевеччина. Пізніше ці землі ввійшли до складу Гетьманської України, а південно-східна частина належала Слобожанщині. В 1654 році за рішенням Переяславської Ради українські землі були приєднані до Російської імперії. З того часу вищою територіальною одиницею став полк, який поділявся на сотні. На Лівобережній частині Сумщини утворилися Гадяцький, Миргородський, Ніженський, Стародубський полки. На Слобідській частині Сумщини утворені Охтирський і Сумський полки.

Після укладання у 1686 році Вічного миру територію Гетьманської України було поділено між Московською державою та Польщею. На землях, що відійшли до Польщі, з 1714 року, було відновлено польський воєводсько-повітовий устрій. На землях, що відійшли до Росії, з 1708 року, було запроваджено поділ на губернії. Хоча за архівними документами поділ на полки і сотні на місцях зберігався до 1782 року.

Після ліквідації Польської держави українські землі втратили залишки колишньої автономії, на цих землях запроваджувався адміністративно-територіальний поділ Російської імперії. Українські землі поділялися на губернії, які складалися з повітів і волостей. Такий адміністративно-територіальний поділ частини України, що входив до складу Російської імперії, зберігався до 20-30-хх років XX ст.

Після захоплення влади в Україні більшовиками, з метою встановлення тотального державного контролю за суспільним життям і функціонування командно-адміністративної системи управління, докорінних змін зазнає адміністративно-територіальний устрій. Відповідно до Постанови Президії Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету (далі ВУЦВК) від 7 березня 1923 року скасовувався поділ губерній на повіти і волості. Вводився поділ територій (губерній) на округи та райони.

У результаті такого поділу на Сумщині утворилися Богодухівський (Охтирський), Глухівський, Конотопський, Роменський, Сумський, Новгород-Сіверський округи. Територія цих округів включала в себе не тільки територію сучасної Сумщини, а й частину території сусідніх Полтавщини, Чернігівщини, Харківщини.

У травні 1925 року IX з’їзд Ради України розглянув питання про перехід на трьохступеневу систему управління. Виконуючи рішення IX з’їзду Ради України ВУЦВК 3 червня 1925 року затвердив постанову про ліквідацію губерній. З 15 червня 1925 року територія Української РСР була розділена на 41 округу. На території Сумщини утворені Глухівський, Конотопський, Сумський, Роменський, Полтавський, Харківський округи.

Постановою Президії ЦВК СРСР від 16 жовтня 1925 року «Про врегулювання кордонів Української РСР і РРФСР і БРСР» до Української РСР були включені частини РРФСР, а саме територія Знобь-Трубчевської волості Почепського повіту Брянської губернії, територія Путивльського повіту Курської губернії, з містом Путивль, за виключенням Крупецької волості, Криничанська волость Суджанського повіту Курської губернії, південна частина Грайворонської волості Курської губерні. Ці території за сучасним адміністративно-територіальним поділом є складовими Сумщини.

ВУЦВК та РНК УРСР 2 вересня 1930 року прийняли постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління». Відповідно до цієї постанови районні виконкоми і міськради підпорядковувалися безпосередньо центру. Згідно з цією постановою на території УРСР з 15 вересня 1930 року поділ на округи скасовувався, було затверджено 503 окремих адміністративних одиниці, в тому числі 18 міст, виділених в окремі адміністративно-господарські одиниці, підпорядкованих безпосередньо центру. На Сумщині було утворено 41 район.

Необхідність побудови жорсткої системи державної централізації, посилення керівництва галузями народного господарства і культурного будівництва потребувала реорганізації адміністративно-територіального устрою регіонів. Керівництвом держави була запропонована нова модель адміністративно-територіального устрою - обласне утворення. Область визначалася як адміністративно-територіальне утворення на підставі фізико-географічних, економічних, історико-політичних і етнографічних ознак.

На IV позачерговій сесії ВУЦВК XII скликання 9 лютого 1932 року була прийнята постанова «Про організацію обласних виконавчих комітетів на території УРСР». На території України було організовано Вінницьку, Дніпропетровську, Київську, Одеську, Харківську область.

До складу Харківської області увійшли 4 міста, підпорядкованих безпосередньо області, в т.ч. м. Суми і 14 районів Сумщини: Охтирський, Білопільський, Буринський, Великобубнівський, Великописарівський, Краснопільський, Лебединський, Липоводолинський, Миропільський, Недригайлівський, Путивльський, Роменський, Тростянецький, Улянівський.

До складу Київської області увійшли Глухівський, Конотопський, Кролевецький, Середино-Будський, Шосткинський райони.

Відповідно до постанови ВУЦВК від 15 жовтня 1932 року, за рахунок розукрупнення Київської і Харківської областей, утворена Чернігівська область. До складу новоствореної області увійшли Буринський, Велико-Бубнівський (Талалаївський), Недригайлівський, Путивльський, Роменський райони Харківської області; Глухівський, Конотопський, Кролевецький, Середино-Будський, Шосткинський райони Київської області.

22 вересня 1937 року у складі Української РСР утворена Полтавська область. До її складу увійшли Липоводолинський і Синівський райони Харківської області.

Сумська область, як складова частина України, веде свій відлік з січня 1939 року. Підтвердженням цьому є унікальний документ, що зберігається у Державному архіві Сумської області. Це довідка ЦК Президії Верховної Ради УРСР з питання утворення Сумської області, в якій зазначено, що є нагальна потреба в утворенні нової області за рахунок сусідніх територій Полтавської, Харківської і Чернігівської областей.

Центральним комітетом Президії Верховної Ради УРСР, відповідно до пропозиції політичного керівництва республіки, було сформовано подання про доцільність утворення Сумської області у складі Української РСР. Основними аргументами стало значне полегшення обслуговування віддалених районів. Документ отримав підтримку керівництва і у відповідності з ним, виданий Указ Президії Верховної Ради УРСР від 10 січня 1939 року про утворення Сумської області у складі Української РСР.

До складу Сумської області увійшли: 31 район від Чернігівської, Харківської, Полтавської області. З них 17 районів Чернігівської області (Буринський, Глинський, Глухівський, Дубов’язівський, Конотопський, Кролевецький, Недригайлівський, Путивльський, Роменський, Середино-Будський, Смілівський, Талалаївський, Хильчанський, Червоний, Шалигінський, Шосткинський, Ямпільський райони, 12 районів Харківської області (Охтирський, Білопільський, Великописарівський, Грунський, Кораснопільський, Лебединський, Миропільський, Сумський, Тростянецький, Улянівський, Хотінський, Штепівський); 2 райони Полтавської області (Липоводолинский і Синівський).

За статистичною довідкою про райони Сумська область Української РСР нараховувала 32 райони; 2 міста обласного підпорядкування; 10 міст районного підпорядкування; 7 селищ; 637 сіл; 4623 населених пункти; 1.674.023 чол. населення; 2.426.020 га - землі в т.ч. орної – 1.384.212 га; 1.657 – колгоспів; 61 - МТС.

Адміністративно-територіальний поділ України, в т.ч. Сумської області, продовжує змінюватися, відповідно до нових вимог і умов.

На сьогодні український народ очікує змін від впровадження адміністративно-територіальної реформи, так як стара система, яка діяла довгий час вже не сприймається українцями.

Кабінет Міністрів України з квітня 2014 року, у межах проведення реформи місцевого самоврядування, прийняв законодавчі акти, які спрямовані на децентралізацію влади в Україні. Головне завдання реформ сприяти підвищенню рівня конкурентоспроможності регіонів, їх територіально соціально-економічну інтеграцію і розвиток, а також забезпечення ефективного державного управління у сфері регіонального розвитку.

Значним кроком до децентралізації управління відповідними територіями і отримання значних повноважень на місцевому рівні є прийняття Закону «Про добровільне об’єднання громад» від 5 лютого 2015 року. За останні роки це одна із найважливіших реформ в Україні, яка передбачає створення трирівневої системи: базового рівня – громади, районного рівня – райони, регіонального рівня – регіони. На рівні громади – тільки місцеве самоврядування, тобто це міський/селищний/сільський голова або голова громади, міська/селищна/сільська рада громади і виконавчий комітет цієї громади. Це три органи, які будуть на рівні громади. На рівні району – районна рада, яка обиратиме райвиконком – це по лінії самоврядування. По лінії державної влади – це райдержадміністрація або префектура. На рівні області буде облрада та облвиконком, а зі сторони держави відповідно облдержадміністрація або префектура області. Щодо повноважень, то кожен з цих рівнів повинен буде мати домінуючу ознаку по одному із головних повноважень, які є природними саме для цього рівня.

За перспективним планом формування громад Сумської області, затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 року (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 травня 2018 року), на Сумщині має бути створено 53 громади. Процес об’єднання громад у Сумській області триває.