До 78 –ї річниці вигнання нацистських окупантів із України
28 жовтня 2022 року
Ольга КЛЮЄВА – головний спеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Сумської області
1941 рік приніс землі Сумщини як і всій Україні страждання, незлічені жертви, пограбування, страшні руйнування. Почалася окупація території України нацистськими військами. З 9 по 18 жовтня 1941 року була окупована і територія Сумського району, його окупація тривала 22 місяці.
Окупанти корінним чином намагалися змінити життя на захопленій території. Якщо вірити брошурі «Як буде далі?», виданої німецькою окупаційною владою і покликаної змалювати картини нового життя, то «німці тільки одного хотять: щоб ми взялися за роботу та відбудували те, що знищила війна», «…вони …впровадять у нас…свої порядки, які у них самих приносять користь».
Як втілювалися в життя нові порядки свідчив «новий земельний лад», який повинен був принести на українські землі «справжній соціалізм». На зміну колгоспам, знищеним німецькою владою, прийшли так звані громадські господарства. Вони повинні були стати перехідною формою до одноосібного господарювання, що було тим пряником, за допомогою якого окупанти намагалися завоювати прихильність українських селян.
Праця в громадських господарствах була примусовою. Вся худоба, що була в колгоспах, німецькою владою вилучалася, а громадські господарства отримували грошову компенсацію. Однак отримані кошти були набагато меншими від реальної ціни худоби.
З 57 МТС, що існували в Сумській області до війни, німці організували 43, причому під виглядом мобілізації засобів для організації МТС було встановлено єдиноразовий податок. В результаті сума, що була зібрана –
79 млн. крб. перевищила майже на 10 млн. крб. утримання всіх 57 МТС області до війни.
Облік праці в громадських господарствах вівся у трудоднях. Оплата трудоднів встановлювалася грошова, однак через встановлення податків та відсутність у громадських господарствах грошових засобів працівники здебільшого грошей не отримували. З отриманого громадським господарством валового збору зерна виділялися сіменний, фуражний, страховий та продовольчий (пайки) фонди. Зерно, що залишалося, вважалося надлишком і здавалося німецькій владі.
Все вище зазначене привело до того, що в інформації Сумського районного землеуправління відмічалося: «Весняна посівна кампанія буде мати велике затруднення. Пояснюється це тим, що маємо малу кількість тягла, в окремих господарствах недостачу посівного матеріалу».
Надавали окупаційні власті землю і у одноосібне господарювання, причому часто це робили з урочистостями. Так наприклад, у 1943 році була розроблена навіть святкова програма проведення свята Пасхи з врученням селянам документів на землю. Згідно з німецьким земельним законом, що почав діяти на окупованих територіях, кожний двір (крім радянських активістів) наділявся 4,8 га всіх угідь, в тому числі близько 3 га пашні. З них селянин повинен здавати 16,5 центнерів зерна – 5-6 центнерів з 1 га. І це в умовах, коли врожайність не перевищувала 6-7 центнерів з гектара.
Для населення на селі існували натуральні податки: від кожної дійної корови – 550-800 л молока, кожний двір мав здати від 70 і більше яєць незалежно від наявності курей, з кожного вулика – 8 кг меду, по м’ясу твердих норм не було. Вилучення худоби проводилося на розсуд німецького командування. Неабиякого розмаху набрало і «неорганізоване» пограбування. Підрозділи і окремі військовослужбовці вермахту відбирали харчі і майно, розподіляли його чи відсилали до Німеччини.
Найбільш працездатну частину населення, здебільшого молодь 20-30 років, німецька влада постійно мобілізовувала на працю до Німеччини. Таким чином, у господарстві захоплених німцями територій залишалися, переважно, люди пенсійного віку, жінки, які мали на руках дітей, підлітки. Всього за період окупації у німецьке рабство було вивезено із Сумського району понад 3 тис. осіб, з м. Суми – 5 тис. осіб. Значна їх частина, як свідчать документи, так і не повернулася на Батьківщину. В німецькій пропагандистській літературі «Привіт з Німеччини», «Українці працюють в Німеччині» змальовані картини «вільної праці». Але з листів колишніх остарбайтерів – вихідців із Сумщини та їх фільтраційних справ, що зберігаються в Держархіві області, складається інше уявлення про працю та ставлення до людей неарійського походження в Німеччині: присвоєння кожному робітнику робочого номеру, обов’язкове носіння нагрудної нашивки «Ост», 12-годинна виснажлива праця, обмеження у пересуванні, неякісна їжа, фізичні покарання – ось які враження описують наші земляки.
Подібна політика окупантів викликáла закономірну реакцію з боку українського населення: від невиконання вказівок німецьких властей до підтримки та участі у партизанських загонах та підпільних організаціях. Серед способів покарання окупантами мирних жителів мали місце індивідуальні та масові розстріли, спалювання і закопування в землю живими, катування до смерті, утримання в таборах.
Особливо великого розмаху репресії окупантів проти мирних жителів набрали у 1943 році. Нацисти проводили каральні акції в районах дій партизанів. Були спалені села Токарі (532 будинки, клуб, лікарня, школа), Ваколовщина (82 будинки, розстріляні всі чоловіки), Велика Чернеччина (270 будинків, підірвана школа, розстріляно 40 чоловік), Вільшанка (115 будинків, розстріляно 13 чоловік), Зелений Гай (3 великих колгоспних будинки, розстріляно 26 чоловік), Мала Черенеччина (48 будинків). В результаті каральних акцій на території Сумського району було убито та замучено близько 600 мирних жителів, по м. Суми – 5 тисяч.
Вже у ході війни для встановлення злочинів нацистських загарбників та визначення заподіяних ними збитків Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 листопада 1942 року було створено Надзвичайну державну комісію по встановленню та розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх співучасників і заподіяння ними збитків громадянам, колгоспам, громадським організаціям та державним підприємствам і установам СРСР. Постановою № 10 виконкому Сумської районної Ради депутатів трудящих від 11 жовтня 1943 року в Сумському районі були також створені комісії по розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників: 20 комісій по сільрадах, 43 комісії по колгоспах, 9 комісій по підприємствах. Загальна сума збитків державним та кооперативним підприємствам та установам Сумського району склала 6276236 крб., збитків, завданих мирному населенню – 135651641 крб. Безповоротною є втрата значної частини населення. Для порівняння – на 17 січня 1939 року кількість населення Сумського району становила 45 195 чоловік, на 1 січня 1944 р. – 33 256 чоловік. А до кінця війни таке співвідношення ще збільшилося. Але ніякі акти, ніякі цифри не можуть виміряти всю глибину горя землі, що пережила одну із самих жорстоких воєн.
Історія вчить українців, що навести лад на своїй землі, збудувати демократичну державу, користуватися правами та свободами у повному обсязі, відчувати себе повноцінним народом вони можуть лише у вільній та незалежній Україні.
