Державний архів Сумської області

Офіційний вебсайт органу виконавчої влади України

Людям із порушенням зору

EnglishRussianUkrainian

Контакти
Карта, спосіб добирання, графік роботи, телефони, e-mail, вебсайт

Громадянам

Документи on-line

Інформаційна діяльність

Про нас

Архівні установи

Державний архів Сумської області

Офіційний веб-портал органу виконавчої влади України

Депортація

«Депортація, а не добровільна евакуація»

Гончарова І.Є. - начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Сумської області

9 вересня 1944 року у місті Люблені була підписана угода між урядом УРСР та Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Угоду підписали Голова РНК УРСР М.С. Хрущов та голова Польського комітету національного визволення Е. Осубка - Моравський.

Українці, які проживали на південно-східних польських территоріях: в Любачівському, Лемківському, Замостівському, Білгорайському, Володавському, Грубешівському, Холмському, Красноставському, Ярославському, Томашівському, Перемишльському повітах, повинні були переселитися в Україну, а в Польщу – поляки та євреї, які перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року та мешкали в УРСР.

Переселенці мали право забирати з собою всіх домашніх тварин, знаряддя праці і дві тонни майна на одну родину. За втрачене майно депортовані повинні були отримати компенсацію. Як на території України, так і Польщі, всі переселенці, що займалися сільським господарством, на два роки звільнялися від податків. Усім їм радянська влада давала позику в сумі п’ять тисяч карбованців на родину на господарські потреби, яку боржники зобов’язувалися сплачувати впродовж п’яти років. Саме переселення мало відбутися за кошти держави та без силового тиску.

Переселення було проведено в три етапи.

Перший етап переселення тривав з 15 жовтня до 31 грудня 1944 року- з Польщі виїхало 19899 українців.

Другий етап – з 1 січня до кінця 1945 року. Виїхало 80 тисяч осіб.

Третій етап тривав з 1 вересня по 31 грудня 1945 року. У виселенні брали участь військові частини польської армії, які розпочали примусове виселення українців. Було виселено 81806 осіб.

Четвертий етап тривав з 1 січня по 15 червня 1946 року. Пограбування, нелюдські умови переїзду до нових місць проживання і масові вбивства українців – реалії депортації.

29 березня 1947 року розпочалася військова операція «Вісла», яка була продовженням широкомасштабної переселенської акції 1944-1946 років – 150 тисяч осіб з історичних українських земель депортовано на північ та північний схід Польщі.

Українське населення евакуйоване з Польщі, залишило місцевим польським органам влади майна на суму 665653096 злотих.

Усього на територію УРСР у 1944-1946 роках було депортовано 482880 українців.

На початку основна маса депортованих спрямовувалась у східні області. На 10 грудня 1944 року в Запорізьку, Одеську, Дніпропетровську, Херсонську та Миколаївську області було спрямовано 81% депортованих.

Наприкінці березня 1945 року у вищезазначені області, а також у Полтавську, Сумську, Сталінську, Кіровоградську, Вінницьку та Харківську області прибуло 93,1% депортованих або 71839 осіб. Надалі кількість переселенців у Східну Україну постійно зменшувалась. До кінця 1947 року більшість людей оселилася в західній частині України і зокрема в Тернопільській області. Переважна більшість депортованих опинилася в селах і тільки незначна їх частина була задіяна у промисловості.

Архівні документи підтверджують, що у 1944-1946 роках майже півмільйона українців із Закерзоння були не добровільно евакуйовані на територію УРСР, а примусово виселені, тобто депортовані за етнічною ознакою.

Господарське влаштування в умовах завершення і в перші повоєнні роки, при мінімальній державній допомозі для багатьох сімей стало серйозним випробуванням на виживання. Треба було пристосуватися до нового суспільного ладу, нової ідеологічної системи.

У фонді виконкому Сумської обласної ради депутатів трудящих за 1944-1948 роки зберігаються постанови, рішення вищих органів влади цього періоду, інформації, відомості, листування між райвиконкомами, сільськими радами, райфінвідділами з питань господарського облаштування переселених сімей українців, які прибули з Польщі, проведення з ними взаєморозрахунків.

У Сумську область за період з грудня 1944 року по серпень 1945 року прибуло 563 сім’ї переселенців, які були розміщені в Білопільському, Глухівському, Глинському, Краснопільському, Охтирському, Сумському, Тростянецькому, Лебединському районах. За період з січня 1944 року по вересень 1946 року вибуло із районів області 317 сімей. Більша частина сімей переселенців виїхала без дозволу в західні області УРСР, бо не мали де жити. Були випадки, коли переселенці відмовлялися від житла, щоб виїхати в західні області УРСР.

Типовими проблемами переселенців на нових місцях були проведення взаєморозрахунків, отримання житла, присадибних ділянок, продуктової допомоги, одягу, взаємовідносини з владою та місцевим населенням. Нерідко будматеріали відпущені для будівництва житла переселенцям витрачались не за призначенням. Керівництво колгоспів та сільрад проявляло бездіяльність у вирішенні нагальних потреб переселенців, допускаючи образи на їх адресу.

Не всі діти переселенців ходили до школи,бо сім’ї були погано забезпе- чені одягом та взуттям. У 18 колгоспах Глухівського району проживало 90 дітей шкільного віку, із них навчалося у школі 66, не ходили в школу 25 бо не мали одягу та взуття.

У Охтирському районі із 127 сімей, які прибули в район, 36 вибули без дозволу. В документах Сумського облвиконкому наводяться приклади господарської бездіяльності Охтирського райвиконкому щодо переселенців: «Со стороны исполкома райсовета депутатов трудящихся и его председателя тов. Химченко абсолютно не уделялось никакого внимания хозяйственному устройству переселенцев. Со стороны тов. Химченко имеются факты грубого отношения к переселенцам. Многие переселенцы заявили, что они не будут к нему обращаться из за его грубости», «В колхозе «Червона зірка» семья переселенца Музыка состоит из 4 человек, живет в колхозной квартире 8 кв.м, кроватей и стола не имеет за стол служит сундук. В с. Новая Рябина колхоз им. Сталина продан дом переселенцу Корнилову за 6 тыс. рублей, который до сих пор непригоден для жилья, печи развалены, нет окон, надворных построек для скота, отсутствует погреб».

У Лебединському районі із 181 сім’ї виїхало 120. Голова Влизківської сільської ради навіть сприяв виїздам переселенців без дозволу, надавав їм транспорт, беручи за це плату меблями та іншим майном.

На 1 жовтня 1947 року по всім областям України переселенцям із Польщі за майно, яке залишилося було виплачено 430 млн. крб., треба було ще оплатити 253 млн. крб.. Затримка у виплатах переселенцям пояснювалась: затримкою у наданні їм будинків, перевіркою оригіналів описів майна, яка була спричинена виявленням підроблених документів, деякі документи затримувались для переоцінки.

Згідно інформації Сумського облвиконкому про хід господарського облаштування переселенців у Сумській області на 25 жовтня 1948 року, в області проживало 139 сімей переселенців з загальною кількістю членів сім’ї - 536. З 92 сім’ями зроблені взаєморозрахунки на суму 715941. 83 сім’ї повністю влаштовані, живуть в особистих будинках. 108 сімей працюють в 59 колгоспах, 2 сім’ї - в радгоспах, 25 - в державних установах і підприємст- вах, 2 сім’ї займаються кустарним виробництвом, 2 сім’ї ніде не працюють і нічим не займаються.

Насильницька акція переселення українців із Польщі позбавила сотні тисяч українців малої батьківщини – батьківських земель, привела до втрат і залишила болючий слід у свідомості.

На сайті Державного архіву Сумської області розміщена виставка архівних документів про примусове виселення українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках.