Державний архів Сумської області

Офіційний вебсайт органу виконавчої влади України

Людям із порушенням зору

EnglishRussianUkrainian

Контакти
Карта, спосіб добирання, графік роботи, телефони, e-mail, вебсайт

Громадянам

Документи on-line

Інформаційна діяльність

Про нас

Архівні установи

Державний архів Сумської області

Офіційний веб-портал органу виконавчої влади України

До 77-ї річниці вигнання нацистських окупантів з України

Визволення

Життя під знаком «OST»

( до 77-ї річниці вигнання нацистських окупантів з України)

Визволення

Гончарова І.Є. – начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Сумської області

     За роки Другої світової війни нацисти  вивезли  із  України  на примусові роботи до Німеччини  більше  двох мільйонів 
людей,  60% із них були жінки.
     Всього з Сумської області було вивезено 78 038 чоловік. Перший ешелон із українськими остарбайтерами рушив із харківського вокзалу до Німеччини 18 січня 1942 року.                                                                                                                                   Після звільнення Сумщини від нацистських загарбників у 1943 році була створена Надзвичайна державна комісія по встановленню і розслідуванню злочинів вчинених нацистами на території Сумської області в період окупації 1941-1943рр. Одним із пунктів розслідування, було вивезення громадян на примусові  роботи до Німеччини.                                                        З перших днів окупації на території Сумщини була проведена реєстрація всіх осіб чоловічої та жіночої статі віком від 14 до 65 років. Неявка на реєстрацію каралася смертю. У листопаді 1941 року з метою виявлення робочої сили при комендатурах поліції у містах утворювалися Управління робочої сили, які керували Біржами праці. Все життя і діяльність місцевого населення регулювалось наказами комендантів, в яких незмінно містилось попередження про жорстокі покарання штрафами, ув’язненням, смертю за їх невиконання. Всі громадяни віком від 18 до 50 років були зобов’язані зареєструватись на Біржі праці, одержати робочу картку і щоденно відмічатися в конторі до одержання постійної роботи. Однією з основних функцій міських і районних управ було призначення і  відправка людей на роботу до Німеччини.
     Щоб налагодити масовий добровільний виїзд на роботу до Німеччини була розгорнута пропагандистська кампанія. У листівках до українців окупанти малювали райське життя: «Німеччина може та хоче вам допомогти. У Німеччині ви одержите працю і хліб. Ваші родини будуть забезпечені. Ви можете постійно листуватися з вашими рідними. Коли ви працюватимете у Німеччині, ви і ваші родини матимуть першенство при розподілі землі і реманенту. Після закінчення роботи Ви можете повернутися на батьківщину».
     Спочатку окупанти намагалися залучати робочу силу шляхом вербовки, але зіткнувшись із небажанням людей їхати добровільно, почали широко застосовувати примусові методи мобілізації: облави за участю поліцаїв на базарних площах, вулицях, у кіно, на підприємствах, по селах. Захоплених людей везли до Німеччини в товарних вагонах у супроводі поліції. На грудях вони повинні були носити нашивку з літерами «Ост», що означало «Ostarbeite» – східний робітник. Жахливі антисанітарні умови в дорозі призводили до смерті багатьох невільників. За допомогою облав, арештів вдалося схопити і відправити на примусові роботи до Німеччини тисячі людей, зокрема, з Сум близько 5 тисяч, з Путивльського району – 3151 чоловік, Тростянецького – 1446, Роменського – 1925, Ямпільського – 920, з Конотопу – до 1 тисячі і т. д.                 У Державному архіві Сумської області зберігається колекція документів громадян вивезених до Німеччини та тих, що проживали на тимчасово окупованій території Сумської області в період Другої світової війни.
     Найбільший розділ колекції складають листи, надіслані вивезеними до Німеччини під час тимчасової окупації Сумської області людьми до своїх рідних на батьківщину, які не надійшли адресату, бо були конфісковані органами НКВС з поштових відділень, після звільнення окупованої території тазнаходились на таємному зберіганні.              До липня 1942 року нацисти забороняли остарбайтерам листуватися із рідними. Вже через п’ять місяців вони встановили суворі правила й дозволили писати лише двічі на місяць. Відправляти листи самостійно не дозволяли. Завдяки листам німецькі ідеологи намагалися створити пропагандистську ілюзію нормального життя та загітувати приїжджати на роботу інших. Робітників також агітували писати, щоб рідні передавали їм харчі, одяг та тютюн. За листами стежила спеціально створена цензура, позначаючи свою присутність штампами з літерами Ab  чи нацистських гербом з орлом. Часто окремі рядки, а то й цілі абзаци, цензура ретельно зафарбовувала в чорне.                                                                     Листи розповідають про реальну картину життя у Німеччині. Проживали примусові робітники у таборах, огороджених колючим дротом. За межі табору виходити не дозволяли, належного харчування не було, катастрофічно не вистачало одягу та взуття. Антисанітарні умови сприяли розвитку різноманітних інфекцій та хвороб, які призводили до летальних випадків.                   
    Остарбайтери для Німеччини були просто безкоштовною робочою силою, на бажання, можливості й потреби якої, ніхто не зважав, яка повинна була покірно  працювати за будь-яких умов і обставин.
     Ось, що пишуть остарбайтери своїм рідним на Сумщину: Горбатенко Марфа у м. Суми «…много наших носят знак Ост на правой стороне…Ходим оборванные, грязные, обедать дают три раза в неделю, вечеряем 200 грам хлеба…», Клавдієнко Єфросинія у хут. Васюків Краснопільського району: «…Я роблю на цементовій фабриці, виливаєм цементові ставки. Живимо у лагерях в бараках. Робимо з семи годин ранку до п’яти годин вечора у суботу до третьої години дня», Бук Одарка у с. Пустовійтівка Роменського району : «Роблю на фабриці, їсти дають чотири рази в день, хліба 300 грам. Робим на фабриці од семи годин ранку до шести годин вечора, а після роботи ходим ще до хазяїнів робити. У  хазяїна  робим до дев’ятої години», Бруяка Ганна у    с. Мутин Кролевецького району: «Приїхали ми аж у Австрію. Тут нас на станції розібрали по хазяїнах. Я живу в хазяїна, годую свиней та роблю на кухні, а в сім часов ідем на поле, а у вісім годин кінчаєм. Приходим з поля, подаю свиням і у десять часов лягаю спать. У чотири години встаю і так проходить мій час», Олейниченко Надія у с. Юнаківку Миропільського району : «Я живу, но только очень скучаю за Вами. Что брала из дому, то уже порвалось немного, а здесь я получила мужской пиджак, мужские теплые ботинки и нижнее белье. Мама! Вы себе представить не можете, как я здесь хожу на работу. На ногах туфли 43 размера, а на голове одеяло. Кормят нас так, как мы ели 1933 г. и почти тоже самое…», Волошко Марія  у с. В’язове Дубов’язівського району: «Живу вже один год без свого рідного роду. Щодня, щогодини проклинаю свою нещасну долю. Я пока работаю на фабриці, живу постарому, як переночую, то слава богу, переднюю теж слава богу. Новостей у нас много, но описать не могу, ви самі знаєте», Махоткін Павло у с. Грунівка Миропільського району: «Працюю на металургійному заводі. Праця важка. Годують два рази на добу. Працюємо по 10-12 годин. Вихідних нема».
     Переважно люди молодого віку, остарбайтери зазнали важких випробувань розлукою з рідними, тяжкою працею, каліцтвом, моральними травмами. На батьківщині їх очікувала принизлива процедура фільтрації й дискримінаційне, хоча й невидиме тавро людей «другого сорту».
     У 1946 році Трибунал у Нюрнберзі визнав використання нацистами примусової праці  злочином проти людяності і грубим порушенням норм міжнародного права. У 2001 році уряд ФРН почав виплату гуманітарної допомоги, яку отримали трохи більше ніж 500 тисяч українських примусових робітників.
     У 2021 році Державний архів Сумської області розпочав оцифрування  листів громадян, примусово вивезених на роботу до Німеччини у 1941-1943 роках. Оцифровано 5185  листів остарбайтерів, які  розміщені на сайті архіву у розділі «Документи on-line», рубриці «Е-архів», підрубриці «Документи періоду Другої світової війни». Це дасть можливість дослідникам створити свою власну думку про життя остарбайтерів. Можливо хтось, скориставшись нагодою, знайде на сайті архіву листи від своїх родичів та дізнається про їх  гірку долю на чужині.

Розвиток архівної справи

Розвиток архівної справи на Сумщині в 20-х-30-х рр. 20 століття

( до 95-ї річниці заснування Державного архіву Сумської області)

Гончарова І.Є. - начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Сумської області

Основи архівної політики радянського уряду було викладено у «Тимчасовому положенні про архівну справу», яке було затверджено РНК УРСР 20 квітня 1920 р, за яким була передбачена жорстка централізація архівних установ.

1920 рік ознаменувався паперовою кризою у державі. Відновлення роботи паперових фабрик потребувало сировини – старого ганчір’я, паперу. Джерелом для постачання фабрик стали відомчі та ін. типи архівів. Постало питання у виявленні непотрібного матеріалу і збереження того, який мав би історичну цінність. Розпочалась робота по збереженню архівів в Україні.

На підставі Декрету Раднаркому від 09 березня 1920 року була створена Всеукраїнська архівна комісія. Вона вимагала від установ, що мали архіви повідомити про місце збереження архіву його хронологічні рамки, відповідального за архів, описи справ.

У 1921 році за ініціативи комісії відповідальними за збереження архівів стали спеціальні губерніальні комісії.
Всеукраїнська архівна комісія звернулась до міських міліцій з проханням видати розпорядження, що забороняло б продаж справ, паперів та дозволяло міліції надавати допомогу представникам губкомісій у разі виявлення фактів продажу архівних документів, або їх складів.

31 жовтня 1922 року виходить Постанова РНК «Про охорону архівів» в якій говориться про створення єдиного державного архівного фонду яким завідує Головне архівне управління при наркомосвіті. Закінчені справи зберігаються при установах не більше 3-х років та передаються до архівосховищ Головарху. Зберігання, знищення, переміщення архівних матеріалів дозволяється тільки Головним архівним управлінням та його місцевими органами.

У 1922 році зроблено доповнення Кримінального кодексу ст.102 про відповідальність за порушення правил про охорону архівів. Не передавання на облік, знищення архівів, вивезення за межі держави каралося штрафом 300 рублів золотом, примусовими роботами або ув’язненням до 1 року.

Постановою ВЦВК від 22 листопада 1922 року вводиться в дію Кодекс законів про народну освіту до книги третьої якого «Професійна та спеціальна-наукова освіта» ввійшов розділ «Архівні установи» .

У січні 1923 року ВУЦВК приймає Положення про Центральне Архівне Управління УСРР та підпорядковує його собі забравши із Наркомосу.

До завдань архівного управління належить: загальне завідування усією архівною справою, централізація архівних матеріалів в установах ЦАУ, наукова класифікація архівних матеріалів. Губархи залишаються у складі Губвиконкомів, але підлягають дерективам Центроархіву.

З 06 по 10 грудня 1924 року у м. Харкові відбулась перша нарада архівних робітників України. У нараді брали участь 17 осіб серед них: завідуючий Укрцентрархівом С. Тетін, заст. Завідуючого академік Д. Багалій.

На нараді йшла мова про утворення губархів, матеріали місцевого значення запропоновано залишити в губерніальних архівах, загальнодержавного значення зконцентрувати в центральних, заснувати журнал «Архівна справа»- голова редакційної колегії академік Д. Багалій.

Постанова ВУЦВК і РНК «Про структуру і штати Центрального Архівного Управління УСРР, його установ і округових архівних управлінь» 1925 р. розпочала процес утворення окружних архівних управлінь в т.ч. і Сумського окружного архівного управління з якого розпочалася історія ДАСО. В Держархіві зберігається Протокол № 36 об’єднаного засідання Президії Сумського окружного виконавчого комітету та сумської міської ради від 3-го листопада 1925 року про затвердження завідуючим окружного Архівного Управління т. Котлярова. Штат Окрархіву складався з 4-х чоловік: завідуючий, інспектор, 2 архівісти.

Обов’язкова постанова Сумського окружного виконавчого комітету про упорядкування і охорону архівних установ на території округу за 1925 рік ділить діловодний матеріал установ на: ще незакінчені діловодні справи; закінчені, які не мають трьохрічну давнину з часу їх закінчення; закінчені діловодні справи які мають трьохрічну давнину; необхідні установам для довідок, та такі. що загубили.

У доповіді завідувача Окрарху т. Котлярова І.В. про стан архівної справи в Сумській окрузі на об’єднаному засіданні Сумського округового виконкому та Сумської міськради (протокол № 29 від 14.01.1926 р.) були поставлені завдання про концентрацію архівних матеріалів в окремому будинку в м. Суми та долучення до збору архівних документів архкореспондентів від громадськості, збільшення штату архівних управлінь.

У звіті за 1 квартал 1926 року Котляров І.В дає характеристику умов зберігання архівних матеріалів «знаходяться в сараях, зложені в купах на подвір’ї без охорони». На даний час архів знаходиться в приміщенні окрвиконкому, площа архіву складала 68,2 кв.м. Ще одне приміщення архів одержав разом із архівними матеріалами колишньої контори Харитоненка. На зберігання надійшли фонди Сумської земської та міської управ, думи, старі церковні книги, архіви ЗАГСУ, вівся розшук поміщицьких архівів Строганових, Капністів, Рахманових, Толстих, Золотницьких, Міклашевських Корсакових, Голіциних.

З 08 по 13 травня 1926 року у м. Харкові відбувся Всеукраїнський з’їзд архівних робітників України. У роботі взяло участь 70 делегатів. Розглядалися питання збору архівних матеріалів, виділення помешкань для їх зберігання та матеріального становища Окрархів, підвищення кваліфікації працівників архівів, підготовки нових кадрів для роботи в архівах, широкої популяризації архівної справи.

У зв’язку із знищенням великої кількості архівних фондів багато подій можна було вивчити за газетами. Тому і вийшло розпорядження Укрцентрархіву до всіх Окрархів «Про утворення Центрального і місцевих газетних фондів» 13 липня 1926 року. Основне завдання – зібрати газети періоду 1917- 1921 рр. Газети забиралися у друкарнях, бібліотеках, у громадян могли навіть купуватися.

У звітах про працю Окружних Архівних Управлінь за 1926 рік говорилося про те, що в більшості випадків їм відведені підвальні помешкання в будинках Окрвиконкомів. Для окрархів потрібні окремі будинки, бо багато їх сховищ перевантажені. Тому немає можливості проводити подальшу концентрацію фондів. За 1926 рік сконцентровано 2 962 фонди дореволюційних, пореволюційних з 1917 року та фонди установ, які продовжували своє існування після 1917 року.
20 грудня 1926 року Сумське архівне управління видало окремою листівкою відозву до всіх учителів Сумської округи з закликом допомогти у справі збереження та збирання архівного матеріалу історичного значення. Інформація про цей захід була розміщена у журналі «Архівна справа».

У 1929 році на часі стало питання про розробку спеціального проекту типового будинку для окрархів з раціональною системою зберігання документів. Були вивчені всі типи архівних будівель у європейському масштабі. Зупинилися на бельгійській магазинній системі. Бо цей проект міг бути пристосований і до краєвих архівів.

У 1930 році у зв’язку з адмінтериторіальною реформою та ліквідацією округів почало функціонувати Сумське міське архівне управління. 1 березня 1932 року Сумське місцеве архівне управління було перетво рене в Сумський державний історичний архів, який був підпорядкований Харківському архівному управлінню. Згідно постанови ЦАУ УРСР про порядок концентрації архівних матеріалів до архіву надходили матеріали Сумського, Краснопільського, Лебединського, Миропільського, Тростянецького, Улянівського, Буринського, Путивльського райархівів і Сумського міського архіву. Станом на 1 січня 1934 року у Сумському державному історичному архіві зберігалося 613 фондів.

Відповідно до постанови Президії ВР УРСР від 16 квітня 1938 року і наказу НКВС УРСР від 17 січня 1939 року архівні установи було передано в систему НКВС. Обов’язкова постанова Роменського райвиконкому від 15 квітня 1938р. « Про охорону та упорядкування архівних матеріалів » зобов’язує керівників підприємств, установ та організацій створити у себе архіви на правах окремих частин та призначити відповідального за збереження та охорону архівних документів. Завідувач архівом відповідає перед керівником установи, а в питаннях методики архівної справи перед районним архівним управлінням.

На Сумщині працює 4 історичні архіви, архівосховища яких переповнені, взимку не опалюються. Архіви потребують наукових працівників, велика плинність кадрів. На 02 квітня 1939 року в Сумському державному історичному архіві працювало 14 чоловік, зберігалося 1320 фондів.


У 1941 році архів було перейменовано в Державний архів Сумської області, а державні історичні архіви у Глухові, Конотопі, Ромнах перетворені на його філіали.

Депортація

«Депортація, а не добровільна евакуація»

Гончарова І.Є. - начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Сумської області

9 вересня 1944 року у місті Люблені була підписана угода між урядом УРСР та Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Угоду підписали Голова РНК УРСР М.С. Хрущов та голова Польського комітету національного визволення Е. Осубка - Моравський.

Українці, які проживали на південно-східних польських территоріях: в Любачівському, Лемківському, Замостівському, Білгорайському, Володавському, Грубешівському, Холмському, Красноставському, Ярославському, Томашівському, Перемишльському повітах, повинні були переселитися в Україну, а в Польщу – поляки та євреї, які перебували в польському громадянстві до 17 вересня 1939 року та мешкали в УРСР.

Переселенці мали право забирати з собою всіх домашніх тварин, знаряддя праці і дві тонни майна на одну родину. За втрачене майно депортовані повинні були отримати компенсацію. Як на території України, так і Польщі, всі переселенці, що займалися сільським господарством, на два роки звільнялися від податків. Усім їм радянська влада давала позику в сумі п’ять тисяч карбованців на родину на господарські потреби, яку боржники зобов’язувалися сплачувати впродовж п’яти років. Саме переселення мало відбутися за кошти держави та без силового тиску.

Переселення було проведено в три етапи.

Перший етап переселення тривав з 15 жовтня до 31 грудня 1944 року- з Польщі виїхало 19899 українців.

Другий етап – з 1 січня до кінця 1945 року. Виїхало 80 тисяч осіб.

Третій етап тривав з 1 вересня по 31 грудня 1945 року. У виселенні брали участь військові частини польської армії, які розпочали примусове виселення українців. Було виселено 81806 осіб.

Четвертий етап тривав з 1 січня по 15 червня 1946 року. Пограбування, нелюдські умови переїзду до нових місць проживання і масові вбивства українців – реалії депортації.

29 березня 1947 року розпочалася військова операція «Вісла», яка була продовженням широкомасштабної переселенської акції 1944-1946 років – 150 тисяч осіб з історичних українських земель депортовано на північ та північний схід Польщі.

Українське населення евакуйоване з Польщі, залишило місцевим польським органам влади майна на суму 665653096 злотих.

Усього на територію УРСР у 1944-1946 роках було депортовано 482880 українців.

На початку основна маса депортованих спрямовувалась у східні області. На 10 грудня 1944 року в Запорізьку, Одеську, Дніпропетровську, Херсонську та Миколаївську області було спрямовано 81% депортованих.

Наприкінці березня 1945 року у вищезазначені області, а також у Полтавську, Сумську, Сталінську, Кіровоградську, Вінницьку та Харківську області прибуло 93,1% депортованих або 71839 осіб. Надалі кількість переселенців у Східну Україну постійно зменшувалась. До кінця 1947 року більшість людей оселилася в західній частині України і зокрема в Тернопільській області. Переважна більшість депортованих опинилася в селах і тільки незначна їх частина була задіяна у промисловості.

Архівні документи підтверджують, що у 1944-1946 роках майже півмільйона українців із Закерзоння були не добровільно евакуйовані на територію УРСР, а примусово виселені, тобто депортовані за етнічною ознакою.

Господарське влаштування в умовах завершення і в перші повоєнні роки, при мінімальній державній допомозі для багатьох сімей стало серйозним випробуванням на виживання. Треба було пристосуватися до нового суспільного ладу, нової ідеологічної системи.

У фонді виконкому Сумської обласної ради депутатів трудящих за 1944-1948 роки зберігаються постанови, рішення вищих органів влади цього періоду, інформації, відомості, листування між райвиконкомами, сільськими радами, райфінвідділами з питань господарського облаштування переселених сімей українців, які прибули з Польщі, проведення з ними взаєморозрахунків.

У Сумську область за період з грудня 1944 року по серпень 1945 року прибуло 563 сім’ї переселенців, які були розміщені в Білопільському, Глухівському, Глинському, Краснопільському, Охтирському, Сумському, Тростянецькому, Лебединському районах. За період з січня 1944 року по вересень 1946 року вибуло із районів області 317 сімей. Більша частина сімей переселенців виїхала без дозволу в західні області УРСР, бо не мали де жити. Були випадки, коли переселенці відмовлялися від житла, щоб виїхати в західні області УРСР.

Типовими проблемами переселенців на нових місцях були проведення взаєморозрахунків, отримання житла, присадибних ділянок, продуктової допомоги, одягу, взаємовідносини з владою та місцевим населенням. Нерідко будматеріали відпущені для будівництва житла переселенцям витрачались не за призначенням. Керівництво колгоспів та сільрад проявляло бездіяльність у вирішенні нагальних потреб переселенців, допускаючи образи на їх адресу.

Не всі діти переселенців ходили до школи,бо сім’ї були погано забезпе- чені одягом та взуттям. У 18 колгоспах Глухівського району проживало 90 дітей шкільного віку, із них навчалося у школі 66, не ходили в школу 25 бо не мали одягу та взуття.

У Охтирському районі із 127 сімей, які прибули в район, 36 вибули без дозволу. В документах Сумського облвиконкому наводяться приклади господарської бездіяльності Охтирського райвиконкому щодо переселенців: «Со стороны исполкома райсовета депутатов трудящихся и его председателя тов. Химченко абсолютно не уделялось никакого внимания хозяйственному устройству переселенцев. Со стороны тов. Химченко имеются факты грубого отношения к переселенцам. Многие переселенцы заявили, что они не будут к нему обращаться из за его грубости», «В колхозе «Червона зірка» семья переселенца Музыка состоит из 4 человек, живет в колхозной квартире 8 кв.м, кроватей и стола не имеет за стол служит сундук. В с. Новая Рябина колхоз им. Сталина продан дом переселенцу Корнилову за 6 тыс. рублей, который до сих пор непригоден для жилья, печи развалены, нет окон, надворных построек для скота, отсутствует погреб».

У Лебединському районі із 181 сім’ї виїхало 120. Голова Влизківської сільської ради навіть сприяв виїздам переселенців без дозволу, надавав їм транспорт, беручи за це плату меблями та іншим майном.

На 1 жовтня 1947 року по всім областям України переселенцям із Польщі за майно, яке залишилося було виплачено 430 млн. крб., треба було ще оплатити 253 млн. крб.. Затримка у виплатах переселенцям пояснювалась: затримкою у наданні їм будинків, перевіркою оригіналів описів майна, яка була спричинена виявленням підроблених документів, деякі документи затримувались для переоцінки.

Згідно інформації Сумського облвиконкому про хід господарського облаштування переселенців у Сумській області на 25 жовтня 1948 року, в області проживало 139 сімей переселенців з загальною кількістю членів сім’ї - 536. З 92 сім’ями зроблені взаєморозрахунки на суму 715941. 83 сім’ї повністю влаштовані, живуть в особистих будинках. 108 сімей працюють в 59 колгоспах, 2 сім’ї - в радгоспах, 25 - в державних установах і підприємст- вах, 2 сім’ї займаються кустарним виробництвом, 2 сім’ї ніде не працюють і нічим не займаються.

Насильницька акція переселення українців із Польщі позбавила сотні тисяч українців малої батьківщини – батьківських земель, привела до втрат і залишила болючий слід у свідомості.

На сайті Державного архіву Сумської області розміщена виставка архівних документів про примусове виселення українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках.