У 10 років хлопчик закінчує початкову школу у Вороніжі та успішно складає екзамен на безкоштовне навчання в сільськогосподарській школі на хуторі Воздвиженка, покровителем якої був М.І.Неплюєв. Після закінчення в 1892 році її з відзнакою залишився викладати на наступні 2 роки. Згодом Абрамов отримав місце вчителя в школі в с.Студенок і пропрацював там один рік. В 1895 році Іван Спиридонович вступив до Глухівського педагогічного університету, де провчившись три роки, був направлений викладачем у двокласне міське училище в місті Рівне Волинської губернії. Та вже починаючи з 1900 року Іван Спиридонович переїжджає до Петербургу і залишається там аж до 1933 року.
Саме в Петербурзі Абрамов розкриває в собі жагу до етнографії та археології, він починає відвідувати засідання Відділу етнографії Імператорського Російського географічного товариства. У 1902-1903 роках слухає повний курс лекцій у приватному вищому навчальному закладі — Археологічний інститут. У період 1904-1906 років Іван Спиридонович здійснює чотири етнографічні розвідки — до Курського, Чернігівського та Волинського повітів. Під час експедицій він зібрав колекцію етнічного одягу, предметів побуту. Етнографу вдалося зробити унікальні фотографії жителів, архітектури та пейзажів.
Саме в перші десятиліття ХХ ст. з’являється більша частина фолькльорно-етнографічних публікацій Абрамова. Вперше публікуються матеріали етнографічних розвідок: “Чернігівські малороси. Побут і пісні населення Глухівського повіту”, народна комедія “Цар-Максиміліан”, в журналі “Живая старина”: “Обряд “сповивання” в Курському повіті”, “Чому в росії помирає багато дітей? (народна легенда)”, “Легенди бджолярів”. Пізніше друкуються такі праці, як “Про колядки та щедрівки в Чернігівському повіті” (“Київська старовина”, 1908 р.), “Український елемент у вихованні Ушинського” (“Народний вчитель” 1909 р.). У 1914 році виходить книга нарисів І.С. Абрамова “Під рідним сонцем”, в 1925 році друкується книга “Пізнання рідного краю” у співавторстві з О. Дзенс-Литовським. У 1927 році у видавництві “Життя і знання” виходить друге видання книги Івана Спиридоновича “Що говорять забуті могили”. Того ж року в Ювілейному збірнику на пошану акад.Багалія вчений розміщує статтю “Літописний Вороніж на Чернігівщині”.
Протягом 20-х років 20 століття І.С.Абрамов пише велику кількість статей для ленінградського журналу “Краєзнавство”, де активно закликає до широкого розвитку, збору та вивченню фолькльору, виявлення та охороні пам’яток історії. На початку 30-х років журнал “Краєзнавство” визнають небезпечним для держави та суспільства, журнал закривають, а співробітників репресують. Вперше Івана Спиридоновича арештовують 12 грудня 1930 року та засуджують 20 травня 1931 року за ст.58-11 КК СРСР до висилки на 3 роки до Північного краю. Завдяки клопотанням друга В.Д. Бонч-Бруєвича Абрамов був звільнений 18 листопада 1931 року з дозволом на вільне проживання на всій території СРСР. Через 2 роки, 9 жовтня 1933 року, вченого етнографа знову арештовують і засуджують на 3 роки висилки. Покарання Іван Спиридонович відбуває в м. Тюмень, по завершенню терміну був звільнений 3 листопада 1936 року з забороною проживання в обох столицях і великих містах. Відтак І.С.Абрамов повертається до рідного Воронежа.
Після повернення на Батьківщину оселяється у вільній кімнаті в будинку брата. Спочатку працює вчителем російської мови у місцевій школі, пізніше завідує шкільною бібліотекою. В 50-тих роках активно друкуються роботи вченого у місцевій газеті “Зоря”, всі вони присвячені історії рідного Воронежа: “З спогадів про минуле”, “Безправна доля жінки в піснях минулого”, “Старовинна бувальщина воронізьких лісів”, “Містечко у ХІХ столітті”, “Народний месник Гаркуша”, “Воронізькі прялі”, “Воронізькі кургани — пам’ятники старовини”, “Воронезькі краєзнавці” та ін. Матеріали, які були покладені в основу цих статей, збиралися Іваном Спиридоновичем в часи його роботи в школі й розкривали історичне, археологічне та фолькльорно-етнографічне багатство рідного краю.