Державний архів Сумської області

Офіційний вебсайт органу виконавчої влади України

Людям із порушенням зору

EnglishUkrainian

Контакти
Карта, спосіб добирання, графік роботи, телефони, e-mail, вебсайт

Громадянам

Документи on-line

Інформаційна діяльність

Про нас

Архівні установи

Державний архів Сумської області

Офіційний веб-портал органу виконавчої влади України

Комплексна перевірка стану діловодства та архіву

29 жовтня 2024 року начальником і головним спеціалістом відділу формування НАФ та діловодства Кузьміною Н.М. та Пєшковою Т.О. проведено комплексну перевірку стану діловодства та архіву в комунальному некомерційному підприємстві Сумської обласної ради «Медичний центр інфекційних хвороб та дерматології імені З.Й.Красовицького». У ході перевіряння працівники архіву ознайомилися з діяльністю діловодної та архівної служби закладу, роботою експертної комісії, оглянули наявні архівні приміщення закладу, перевірили забезпечення збереженості документів НАФ та документів з особового складу.

До 80-ої річниці визволення України від нацистських загарбників

До 80-ої річниці визволення України від нацистських загарбників 28 жовтня 2024 року на вебсайті архіву у розділі «Документи on-line», рубриці «Е-архів», «Документи періоду Другої світової війни» оприлюднені документи з історії партизанських загонів, що діяли на території Сумської області у період Другої світової війни.

Спеціалістами Держархіву проведено семінар-практикум

25 жовтня 2024 року відділом формування НАФ та діловодства для установ-джерел комплектування Державного архіву Сумської області проведено семінар-практикум з теми: «Проблемні питання в проведенні науково-технічного опрацювання документів і складанні описів справ установ». Учасники семінару ознайомилися з новими нормативно-правовими актами з питань архівної справи та діловодства та навчилися підшивати та оформляти обкладинки справ.

Тематична зустріч у рамках програми підвищення кваліфікації

17 жовтня 2024 року начальник та головний спеціаліст відділу формування НАФ та діловодства провели тематичну зустріч «Складання номенклатури справ, описів справ з кадрових питань (особового складу), актів про вилучення для знищення. Формування особових справ» для керівників, спеціалістів служб з управління персоналом структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій у рамках загальної короткострокової програми підвищення кваліфікації «Сучасні технології управління людськими ресурсами на державній службі».

Чергове засідання ЕПК

11 жовтня 2024 року відбулося чергове засідання експертно-перевірної комісії Державного архіву Сумської області з порядком денним: внесення змін до списків джерел формування Національного архівного фонду, розгляд та схвалення (погодження) описів справ, що надійшли на розгляд ЕПК Держархіву, розгляд та погодження актів про вилучення для знищення документів, номенклатур справ.

Стаття «Іван Багряний: життя і творча доля»

04 жовтня 2024 року до дня народження видатного письменника І.Багряного на сайті Держархіву розміщено статтю головного спеціаліста відділу інформації та використання документів Вікторії Костенко «Іван Багряний: життя і творча доля». У статті висвітлені основні віхи життя та творчості відомого земляка.

«Іван Багряний: життя і творча доля»

«Іван Багряний: життя і творча доля»

Вікторія КОСТЕНКО
головний cпеціаліст відділу інформації та використання документів Державного архіву Сумської області

Іван Павлович Багряний (Лозов’ягін, Лозов’яга) – один з найвидатніших українських письменників XX століття зі світовим ім’ям, публіцист, журналіст, редактор, художник та політичний діяч. Голова Української національної ради. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1992 р., посмертно), номінант на Нобелівську премію з літератури (1962 р.)

Народився Іван Багряний 19 вересня (2 жовтня) 1906 року в сім’ї Охтирського міщанина Павла Петровича Лозов’ягіна та Євдокії Іванівни Кривуши, яка походила із заможного селянського роду із села Куземин біля Охтирки, про що свідчить запис у метричній книзі Покровського собору м. Охтирка Охтирського повіту Харківської губернії (Державний архів Сумської області (далі – ДАСО), фонд 745, оп. 1, спр. 148, арк. 57). Окрім Івана родина також виховувала сина Федора та двох доньок Неонілу та Єлизавету.

Навчався в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. У 1920-х роках навчався у Краснопільській школі художньо-керамічного профілю і Київському художньому інституті, працював у Кам’янці-Подільському та на шахтах Донбасу, багато подорожував Україною. Але, на відміну від багатьох інших письменників назавжди зберіг відданість своїй малій батьківщини. Майже в усіх його творах є щемливі згадки про Слобідську Україну, про ті прикордонні землі, які були залиті кров’ю закатованих, вбитих голодом та війною.

«…на тій частині нашої Батьківщини, що зветься Слобідською Україною та чия доля є чи не найяскравішим зарисом долі цілого народу, що заселяє трагічну землю, Україною іменовану. На тій Слобожанщині, що пройшла найтяжчий шлях, який тільки можна уявити. Спершу склала на жертовник великої революції безліч жертв в ім’я братерства, рівності й свободи – в святому пориві до прекрасного міту, до “вселюдського щастя”… А потім перша пішла масово по тюрмах і каторгах, брутально стероризована, цинічно обдурена, ошукана… Потім великими масами вимерла від голоду року Божого 1933-го, складаючи гекатомби жертв знову ж таки в ім’я тієї свободи, братерства й вселюдського щастя, поставивши пасивний, але відчайдушний опір найчорнішій, найгидшій ницості й тупій звірячій жорстокості, піднесеній до ступня новітнього “вірую”… Пізніше, як частина Европи, найдальше висунена на схід, стала найулюбленішим пляцдармом смерти в апокаліптичному побоєвищі двох жорстоких систем із таким “вірую”, двох велетенських, ворожих одна одній і спільно в однаковій мірі ворожих цій землі, сил – червоної й брунатної, під знаком п’ятикутної зорі й під знаком чорної свастики. Ця земля стала пляцдармом їхнього герцю, уособлюючи в своїй трагедії трагедію цілої доби. Сплюндрована й розтоптана під чобітьми незчисленних орд, опанцерованих в залізо й зненависть, вона все ж не хоче здаватись, не хоче зникати з лиця землі.

Словом, дія відбувається на частині території нації, яка ще не жила, все лише збираючись жити, але яку всі геть спихають у могилу. Спихають і, здається, ось-ось, ось-ось зіпхнуть безповоротно. А вона збирає по краплі рештки вже решток своїх сил та й хоче знову звести голову…»

(Іван Багряний «Людина біжить над прірвою»).

Свої перші серйозні літературні кроки І.Багряний здійснив у буремні 20-ті роки. Десь в цей же час почав займатись образотворчим мистецтвом: малював портрети, карикатури, ілюстрації, оформлював вистави. Це ремесло в майбутньому ще не одного разу прокорме і врятує його в скрутні моменти.

У 1928 році Багряний приєднався до літературного об’єднання «МАРС» («Майстерня революційного слова»; попередня назва – «Ланка»), до якої входили Валер’ян Підмогильний, Євген Плужник, Тодось Осьмачка, Григорій Косинка, Борис Антоненко-Давидович та інші. У 30-ті роки на членів об’єднання чекали репресії.

У 1929 році вийшла друком поема І.Багряного «Ave Maria», яка стала сенсацією в літературному колі, вона вийшла коштом автора в Охтирці з дозволу письменника Б.Антоненка-Давидовича, який на той момент займав посаду голови місцевої освіти. На початку 30-х років І.Багряним була написана книга поезій «У поті чола», яку цензура не пропустила. За віршований історичний роман «Скелька», написаний І.Багряним у 1928 році, а опублікованим у 1930 році, на письменника був навішений ярлик «куркульського письменника».

1932 рік став поворотним у біографії письменника – Івана Багряного заарештували у Харкові за звинуваченням у «контрреволюційній агітації» та засуджено на три роки заслання на Далекий Схід. Після спроби втечі із заслання І.Багряний був ще раз заарештований та отримав новий термін (ще три роки). Про період заслання відомо доволі мало, лише окремі короткі згадки самого І.Багряного: жив серед українців «Зеленого клину», одружився на Антоніні Зосимивій, з якою у них народилося двоє дітей.

Після повернення додому у 1938 році І.Багряного було заарештовано вдруге, повернувшись до колишнього слідства. Однак багатьох людей, які фігурували в справі 1932 року, вже не було в УССР: хтось засланий на Соловки, хтось – в сибірські концтабори, а дехто – розстріляний. Були спроби пошуку свідків, телеграфічні запити у Москву. Слідство затяглося. Саме в цей період відбулася зміна влади в радянському НКВС – падіння одіозного Миколи Єжова. Восени 1940-го через брак доказів І.Багряний був випущений на волю без права виїзду із рідного міста будь-куди. Тавро «ворога народу» дошкуляло найбільше з усього.

Втечу із заслання та тюремні роки, проведені у м. Харків, Багряний частково описав у своїх романах «Тигролови» (1947 р.) та «Сад Гетсиманський» (1950 р.)

В Охтирку до чоловіка переїхала дружина, Антоніна Зосимова з сином Борисом. Там вони жили у будинку по вул. Нижньо-Котелевська, 61, у батьківському будинку, розділеному на дві сім’ї: Іванову та брата Федора. Разом з родиною письменника жила і його сестра Ліза, яка залишилася круглою сиротою.

Друга світова війна застала Багряного хворим на лікарняному ліжку, коли він оговтувався після двох арештів. Щоб заробити собі на хліб, працював художником – малював портрети земляків, художником-декоратором в Охтирському театрі, писав у газети місцевої колаборантської адміністрації, зокрема, під псевдонімом «Сорок Сорок», «Микола Багряний» та інші – до харківської «Нова Україна» та охтирської «Голос Охтирщини». Уже в еміграції в листі до М.Воскобійника (5 липня 1958 року) І.Багряний пояснював: «Перебуваючи на окупованій території, людина не може бути цілком вільною від нав’язаних їй «правил гри». Єдине, що залишається, – утаємничувати свої справжні переконання».

У 1943 році з наближенням Червоної армії до Охтирщини І.Багряний рушив на захід. Це рішення було одним із найскладніших і трагічних у долі письменника, він не тільки назавжди попрощався з рідною Охтиркою, а й з дружиною і сином. Багряний подався на Галичину, де активно включився в українське націоналістичне підпілля. Їздив на Волинь, Карпати, в розташування бойових загонів Української Повстанської Армії. Коли фронт наблизився до заходу, Іван Багряний разом з групою УГВР Миколи Лебедя відійшов за кордон.

Нелегально перебравшись у 1945 році до Німеччині, спершу в Ауґсбурзі, а потім у Новому Ульмі, увійшов до групи діячів, що заснували МУР – «Мистецький Український Рух».

У 1947 році в еміграції Іван Багряний одружився вдруге на Галині Тригуб. У пари народилося двоє дітей – син Нестор і донька Роксолана.

У роки примусової репатріації людей з підрадянської України Багряний написав свій найголовніший памфлет «Чому я не хочу повертатися до СССР?», що був опублікований українською, англійською, італійської та іспанською мовами і набув великого розголосу та став одним із тих документів, що змінили на Заході ставлення до проблеми «переміщених осіб». Однією із таких репатріанток, яка на собі відчула усю жорстокість радянської влади, була і рідна сестра Багряного Єлизавета Павлівна, яка була не тільки остарбайтеркою, але й в’язнем концтабору Дахау.

Після розриву з ОУН І.Багярний долучився до створення нової Української революційно-демократичнохї партії (далі – УРДП) і невдовзі очолив її. Ставлячи за мету незалежність України, УРДП орієнтувалася не на зовнішнє втручання, але на «визрівання» незалежності зсередини, через поступову політичну активізацію населення УРСР. Багряний був переконаний, що українські комуністи і комсомольці повинні стати прихильниками ідеї незалежності та реалізувати її, а політично активна діаспора може лише прискорювати та коригувати цей рух.

У пізній період емігрантського життя Багряний продовжував писати прозу і поезію, активно творив і в царині дитячої літератури. Його дитяча книжка «Телефон» і досі має популярність в українських книгарнях та на ярмарках.

Радянська влада полювала на Багряного та намагалася виманити його, вдававшись до болісних психологічних прийомів. Так більшовики змусили виступити по радіо Бориса, сина Багряного від першого шлюбу, який повідомив, що мав намір публічно зректися «батька-негідника», проте «синівське почуття» взяло гору й він закликав батька «покаятися і припинити ганебні наклепи на свою батьківщину та не вводити в оману своїх земляків, які страждають на чужині». Багряний відповів синові словами гоголівських героїв: «Якщо ти – Остап, то ми з тобою знайдемо спільну мову, а якщо Андрій, то нема чого говорити». Незважаючи на стриману відповідь, ця подія спричинила сильне нервове потрясіння, погіршивши і так слабке здоров’я письменника. Заслання та арешт не могли не позначитися на здоров’ї письменника. Він мав хворобу серця, сухоти, діабет, інші хвороби.

У 1963 році Івана Багряного спробували висунути на здобуття Нобелівської премії, але, на жаль, процес цей зупинився у зв’язку зі смертю письменника 25 серпня того ж року. Похований на цвинтарі у місті Новий Ульм (Німеччина), на надгробку – короткий надпис німецькою мовою: «Іван Багряний – український письменник».

Іван Багряний – незламний борець з жагою до життя та перемог. Його непохитна відданість ідеалам, неабиякий інтелект, яскрава творчість, життєві перепитії, карколомні пригоди і мандрівки зробили його одним із найяскравіших героїв в українській історії ХХ століття. Він сам був тією людиною, про яку писав у своїх творах – тим, хто «чинить опір до кінця і зрештою тріумфує над нелюдською силою, яка хоче її розтрощити».

Виставка «Іван Багряний – борець непохитної волі»

02 жовтня 2024 року на вебсайті Державного архіву Сумської області у розділі «Інформаційна діяльність», рубриці «Виставки on-line» розміщена фотодокументальна виставка до дня народження видатного письменника І.Багряного «Іван Багряний – борець непохитної волі». До експозиції увійшли архівні документи Державного архіву Сумської області та документи, які знаходяться на зберіганні в Галузевому Державному архіві Служби безпеки України та Охтирському міському краєзнавчому музеї.

Іван Багряний – борець непохитної волі

Іван Багряний – борець непохитної волі

1. Запис про народження Івана Павловича Лозов’ягіна в метричній книзі Покровського собору м. Охтирка Охтирського повіту Харківської губернії.
ДАСО, фонд 745, оп. 1, спр. 148, арк. 57.
ф.1

2. Фельєтон «Перспектива», написаний Іваном Багряним під псевдонімом Сорок Сорок. 1942 рік.
ДАСО, газ. «Голос Охтирщини» від 3 травня 1942 року, стор. 3, інв. № 2406.
ф.1

3. Гравюра на лінолеум, худ. І.Багряного. 1942 рік.
ДАСО, газ. «Голос Охтирщини» від 14 жовтня 1942 року, стор. 3, інв. № 2406.
ф.1

4. Рецензія І.Багряного (псевдонім С.С.) на виставу Охтирського драматичного театру «Запорожець за Дунаєм» С. Гулак-Артемовського. 1942 рік.
ДАСО, газ. «Голос Охтирщини» від 14 грудня 1942 року, стор. 4, інв. № 2406.
ф.1

5. Стаття, присвячена ювілею М.Грунського, написана І.Багряним під псевдонімом Микола Багряний. 1943 рік.
ДАСО, газ. «Голос Охтирщини» від 13 січня 1943 року, стор. 2, 3, інв. № 2406
ф.1 ф.2

6. Постанова про початок слідства від 02 червня 1938 року проти І.П.Багряного.
Галузевий Державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ), ф.6, оп. 1, спр. 76073, арк. 1
ф.1

7. Постанова про обрання міри запобіжного заходу звинуваченому І.П.Багряному від 09 червня 1938 року.
ГДА СБУ, ф.6, оп. 1, спр. 76073, арк. 3
ф.1

8. Анкета заарештованого І.П.Багряного від 17 червня 1938 року.
ГДА СБУ, ф.6, оп. 1, спр. 76073, арк. 6, 6 зв.
ф.1 ф.2

9. Медичне заключення І.П.Багряного. 1938 рік.
ГДА СБУ, ф.6, оп. 1, спр. 76073, арк. 47
ф.1

10. Постанова про припинення слідства щодо звинуваченого І.П.Багряного від 02 квітня 1940 року.
ГДА СБУ, ф.6, оп. 1, спр. 76073, арк. 83, 84
ф.1 ф.2

11. Фото І.Багряного та Уласа Самчука. Торонто, Канада, квітень 1959 року.
З фондів Охтирського міського краєзнавчого музею
ф.1

12. Іван Багряний вручає свою книгу «Тигролови» посадникові міста, сенаторові Сарто Фурніс. Монреаль, Канада, 19 квітня 1959 року.
З фондів Охтирського міського краєзнавчого музею
ф.1

13. Представник міста Філадельфія в США показує І.Багряному Дзвін Свободи. 1959 рік.
З фондів Охтирського міського краєзнавчого музею
ф.1

14. Похорони І.П.Багряного. Новий Ульм, Німеччина, 30 серпня 1963 року.
З фондів Охтирського міського краєзнавчого музею
ф.1 ф.2 ф.3

15. Програма в честь 25-річчя тижневика «Українські Вісті», що виходила в Новому Ульмі, Німеччина, редактором якого був І.Багряний. 09 жовтня 1971 року.
З фондів Охтирського міського краєзнавчого музею
ф.1 ф.2 ф.3

16. Стаття Г.Хвостенка «Сторінки історії. Повернення Багряного». 1991 рік
ДАСО, газ. «Сумщина», від 7 вересня 1991 року № 5, стор. 2
ф.1

До Дня захисників і захисниць України

До Дня захисників і захисниць України на вебсайті Державного архіву Сумської області у розділі «Інформаційна діяльність», рубриці «Архівні цікавинки» демонструються листівки періоду Української Народної Республіки із закликом про захист незалежності та цілісності України.