За документами встановлено, що процес політичних репресій в Україні розпочався з моменту проголошення радянської влади вже у 1918 році і тривав з незначними перервами до 80-х років 20 століття.
     Ланками одного ланцюга репресій, згідно з документами, були і запровадження інституту заручників та кругової поруки громадян у 1918-1920 роках, і чистки державних установ, громадських та господарських організацій наприкінці 20-х років, і розкулачення та виселення селянства, і знищення української інтелігенції та священників під гаслом боротьби з буржуазно-націоналістичною ідеологією, і організація Голодомору у 1932-1933 роках.
     Але пік боротьби з інакодумством у радянській імперії припав на 1937-1938 роки, за що і отримав назву Великий терор. Формально відлік Великий терор бере від дати оперативного наказу № 00447по НКВС за № 00447 від 30 липня 1937 року про притягнення до кримінальної відповідальності куркулів, антирадянського елементу. Однак під пресом політичних репресій опинилися всі верстви населення.
     Про масштаби, особливості, результати дії радянської репресивної системи у 1937-1938 роках дають уявлення документи Держархіву Сумської області. Це документи партійних та радянських структур. Але найбільше джерело для вивчення подій Великого терору представляють кримінальні справи репресованих, що велися позасудовими органами дізнання – «трійками», «двійками».  Санкції на обшуки та арешти, анкети арештованих, протоколи допитів та очних ставок, звинувачувальні висновки, вироки, акти про виконання вироків, переписка родин репресованих з органами дізнання, рішення про реабілітацію – джерельна база більше шести тисяч позасудових кримінальних справ, що були передані на зберігання до Держархіву Управлінням Служби безпеки України в Сумській області у 1993 році.
     Особливу увагу привертають документи, що доводять фальсифікацію більшості справ. У свідченнях колишніх керівників різних ланок НКВС, які вели справи, а згодом і самі потрапили під коліщата репресивної машини, знаходимо відомості про цинічне планування органами НКВС кількості репресованих, доповідні про необхідність збільшення лімітів на засудження за першою категорією (розстріл), застосування слідчими фізичного та психологічного тиску на арештованих з метою отримання необхідних, здебільшого неправдивих,  даних та зізнань.
     Втрати України від Великого терору неможливо встановити точно. Тисячі розстріляних, забитих на допитах, померлих під час етапування та безпосередньо у таборах, зруйновані долі та родини тих, хто вижив. За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).
     Процес реабілітації жертв політичних репресій, який розпочався у 1956 році, продовжився у 1991 і триває досі, дослідження і донесення до громадськості відомостей про перебіг Великого терору – запорука відновлення історичної справедливості та самоідентифікації українців.