Головна arrow Статті arrow Український розвідник Іван Литвиненко
Український розвідник Іван Литвиненко Надрукувати Надіслати електронною поштою
09.01.2008

Український розвідник Іван Литвиненко

(до 117-річчя з дня народження)

Геннадій Іванущенко
директор Державного архіву Сумської області

З дитинства кожен із нас захоплювався книжковими історіями про відважних розвідників, їх сміливістю, розумом і відданістю справі. Окрема тема – кінематограф. Фільм про Штірліца став втіленням легенди про радянських розвідників часів Другої Світової війни, персоніфікацією зусиль кількох груп агентів у лабіринтах Третього рейху.

А що ми знаємо про українських розвідників? Про тих, чиє жертовне служіння Батьківщині на рідних теренах чи на чужині до останнього часу було мало досліджене? Майже нічого, і тут є кілька причин. По-перше, в умовах бездержавності, коли на розвідувальні служби ворогів України працювала вся військово-політична машина країн-агресорів, робота української розвідки могла вестися тільки зусиллями винятково відданих і глибоко законспірованих людей. По-друге, родини героїв, їх друзі і, можливо, зв`язкові, залишаючись на окупованій території постійно ризикували бути викритими і знищеними. Тож, якщо по закінченню Другої Світової війни на книгах про Зорге чи Кузнєцова виховували молодь, українська наука в діаспорі практично нічого писала про наших героїв. Справжній розвідник не залишає слідів…

Одним з таких є Іван Данилович Литвиненко – людина, яка пройшла через горнило двох Визвольних змагань українського народу, але подробиці життя якого відомі настільки – наскільки вони стосуються української справи.

Про особисте – дуже мало… В метричній книзі Катерининської церкви с.Хоружівка за 1891 рік є запис, що 4 січня (за новим стилем це 17 січня) народився хлопчик Іван. Про батьків сказано: „…села Хоружівка селянин ласник Данило Костянтинович Литвиненко і законна дружина його Анастасія Кузьмина дочка, обоє православного віросповідання…1”. Що було далі? Далі було навчання в Смілянській школі та на московських Вищих комерційних курсах. Після їх закінчення І.Литвиненко деякий час займається комерційною діяльністю. Під час першої Світової війни Іван Литвиненко – офіцер царської армії2. З 1917 року – в Армії Української Народної Республіки. Отримав ранг полковника.

А починав він військову службу в українській армії у складі 147-ї пішої Воронізької дружини. Згідно листа командира дружини від 21 грудня 1917 року за № 28214 Литвиненко був переведений до 1-го Українського Вартового полку3. Полк на 17 грудня 1917 року згадується як такий, що перебуває в стадії формування4. На грудень 1917 року його штат складав 4 296 одиниць з місячним фондом зарплати 23 467 крб5. В цей час Литвиненко був командиром 11 сотні 3-го куреня цього полку. В 11-й сотні 3-го куреня служив і козак Микитенко Сава Євтихієвич, 1905 року народження з с. Погребки Мутинської волості Кролевецького повіту6. В фондах Центрального Державного архіву вищих органів влади і управління України збереглося відношення командира 1-го Київського Вартового полку Сумському повітовому військовому начальнику на Гапченка Павла Степановича, 1903 року народження, звільненого в запас з військової служби7. Кілька таких самих  відношень є Глухівському начальнику8 , Кролевецькому9 що свідчить про службу в цій військовій частині багатьох наших земляків. Документ за 14 січня 1918 року свідчить про те, що на цей час Іван Литвиненко був уже командиром 3-го куреня 1-го Київського Вартового полку10.

Далі він відомий, як помічник командира, командир 1-го Запорозького пішого полку ім. гетьмана П. Дорошенка3. Ця військова одиниця була сформована у Харкові в березні 1918 року у складі Запорозького корпусу. Організовувався корпус уже після першої українсько-російської війни і складався з уцілілих полків української армії, які спочатку з тяжкими боями відступали на захід, а потім, у складі Запорозької дивізії визволяли Україну від більшовицької навали. Колишній старшина Запорозького корпусу сотник Монкевич називає дорошенківців одним з найперших полків української армії4.

Дослідження, проведені істориком Романом Ковалем висвітлюють подальшу долю українського військового діяча: командир 1-ї Запорозької дивізії, 6-го загону Запорозької дивізії (січень 1920) 4.
Наступна сторінка війни за державність, в якій активну участь брав Іван Данилович – Перший Зимовий похід Армії УНР по тилах більшовиків і денікінців, який став безпрецедентним в історії воєн за своїм характером і героїчністю. В поході, яким керував генерал-полковник Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко, взяло участь близько 10000 осіб5.  
Армію, перед походом було поділено на чотири збірні групи:   

1. Запорізька збірна група або Запорізький корпус. Командиром Збірного запорозького кінного полку ім. Богдана Хмельницького був Іван Литвиненко

2. Київська збірна група, що складалася з 5-ї та 12-ї Селянських дивізій, полку Морської піхоти, частин Залізної дивізії та Корпусу Січових Стрільців.  

3. Волинська Збірна група.

4. 3-тя Стрілецька дивізія або група, до складу якої входили частини тієї ж 3-ї стрілецької дивізії, Спільна Юнацька школа6.   

Більшість подій в той час відбулась на території сучасної Черкаської області.   Після заняття Черкас далеко по Лівобережжю піднялися чутки, що "українське військо вже до Дніпра дійшло". Від Полтави, Чернігова, Харкова, Мелітополя, Луганська приходили посланці. Активізувався і повстанський рух українських селян. Тільки на території сучасної Сумщини та прилеглих районів Чернігівщини і Полтавщини за різними оцінками оперувало кілька сотень українських повстанських загонів.

Однією із славетних сторінок Зимового походу стали події 16 квітня 1920 року у Вознесенську, де, завдавши поразки частинам 14-ї більшовицької армії, війська Дієвої армії УНР захопили 28 гармат, 32000 гарматних набоїв. Також було захоплено  48 кулеметів і 5000 рушниць та 2000000 набоїв до них, 4000 возів з одягом, взуттям та іншим майном, та ще й 10000000 рублів7.  За твердженням Р.Коваля героєм бою за м. Вознесенськ (16.04.1920), був командир Збірного запорозького кінного полку ім. Богдана Хмельницького Іван Литвиненко. Пізніше, один з найближчих співробітників полковника Литвиненка на Волині Тарас Боровець згадуватиме, що участь в Зимовому поході для здоров`я  Івана Даниловича обернулася тяжкою недугою: гострим ревматизмом та пухлиною ніг8.

За оцінками воєнних істориків перший Зимовий похід Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду національно-визвольних змагань в Україні в 1917 - 1921 рр., під час якого українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби з численними ворогами. Була здійснена головна найважливіша мета - збережена армія УНР. Зимовий похід дав зразки характерної партизанської війни. За весь рейд по тилах ворога пройдено 2500 км., проведено більше 50-ти успішних боїв9. Подальша доля полковника Литвиненка пов`язана з командуванням 2-ю бригадою 1-ї Запорозької стрілецької дивізії Армії УНР, згодом він - голова військової делегації до Добровольчої армії генерала П. Врангеля. Саме його – селянського сина з Хоружівки (хоча у складі делегації були і генерали) уповноважує Головний отаман Симон Петлюра проводити переговори з бароном.

ImageІсторія промовчує про те, де і за яких обставин Іван Литвиненко став професійним військовим розвідником. Як зазначає В.Сідак, Іван Данилович Литвиненко-Морозенко, залучений до роботи керівником спецслужб УНР Миколою Чеботаревим ще у 1924 р10. Тож подальша діяльність полковника-ветерана була тісно пов`язана з контррозвідкою Державного Центру УНР в екзилі. (На фото: полковник армії УНР Іван Литвиненко - Петренко Р. Слідами Армії без держави. - УВС. - Київ - Торонто - 2004 - С. 34.)

У червні 1927 р. Литвиненко-Морозенко був направлений Чеботаревим, який тоді ще очолював другу секцію військового міністерства, спочатку на посаду керівника розвідувального пункту у Могиляни (поблизу м. Острога), а з осені 1928 р. - у Рівне, де і закінчив свою розвідувальну діяльність у 1935 р. Потому, як стверджує В.Сідак, Литвиненко перебрався до Варшави і до січня 1936 р. перебував у розпорядженні іншого відомого контррозвідника генерала Всеволода Змієнка. Свідчень щодо його причетності до уенерівських спецслужб у пізніший період не віднайдено11.

Причетним до розвідувальної діяльності ДЦ УНР в екзилі був, крім уже згаданих осіб, український військовий і політичний діяч Тарас Бульба-Боровець, який писав про це  так: "Полковник Іван Литвиненко мешкав тоді в Рівному. З наказу уряду УНР він керував українською розвідкою на польсько-радянському кордоні. Я одразу став його співпрацівником для виконання кур'єрних обов'язків. З наказу полковника Литвиненка наша молодь передавала на другу сторону директиви уряду УНР та літературу, а звідти отримувала різні матеріали, сов'єтську пресу та книжки. Ця наша робота була особливо пожвавлена під час великого голоду на Україні 1932-1933 років. Ми приносили з-за кордону цілу масу зразків "хліба", печеного з дерев'яної кори, листя, просяної лупи, буряків та інших складників... Ці експонати голоду в СРСР уряд УНР із меморандумами надсилав до Ліги Націй та поширював на весь світ, хоч той світ був на все глухий... Ми включились до антибільшовицької кампанії усією душею і проводили боротьбу всіма можливими засобами..."12.

З вуст Т. Боровця відома і чи не єдина коротка характеристика І.Литвиненка: „Полковник Іван Данилович Литвиненко був одним з найактивніших членів нашої організації з-посеред старшої генерації. Військовою мовою — він був наче начальник штабу. Я заприязнився з ним ще в 30-х роках. Це палкий патріот трудової України, відважний вояк, далекозорий політик, найщиріший товариш і батько вояка. Зразу після капітуляції Польщі, восени 1939-го року, ми зустрілися з ним у Варшаві.13

Отже, організовуючи на Волині і Поліссі на початку ІІ Світової війни „Поліську Січ”, отаман Бульба – Боровець спирався передусім на військовий і розвідувальний досвід полковника Литвиненка. Про це він неодноразово згадує у своїх спогадах. З інших джерел відомо, що з 1941 року, очевидно з метою конспірації Литвиненко працює директором млина в с.Межиріч Острізького району на Рівненщині. Згодом, у вересні 1943 року Іван Литвиненко ще з двома колишніми полковниками  армії УНР переходить до Української Повстанської Армії. Його організаторський хист і бойовий досвід стають у великій пригоді молодій українській формації, яка повела боротьбу проти гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР. Він стояв практично біля витоків розвідки УПА, як начальник відділу розвідки Краєвого Військового Штабу УПА – Північ. Згодом стає інструктором старшинської школи УПА „Дружинники”14. Через прогресуючу недугу звільняється з військової служби і деякий час, очевидно, перебуває в підпіллі.

Пізніше був виявлений і заарештований органами НКВД. У 1946 р. проходив по слідству у справі члена першого проводу ОУН П. Кожевнікова. Подальша його доля маловідома. Є версія, що він був розстріляний в Лук`янівській в`язниці на початку 1947 року.

В нелегкій, завжди оповитій серпанком таємничості роботі розвідника І.Литвиненко користувався псевдонімами: „Морозенко”, „Солончак”. В УПА мав псевдо „Євшан”.

Минають роки, десятиліття все далі і далі віддаляючи нас від тих часів, коли кар`єра військового розвідника починалася для молодої людини не з питання про розмір зарплати а з внутрішньої потреби служити Україні, справі визволення її народу.

Пам`ятаймо і шануймо своїх Героїв!

Image
Запис в метричній книзі Катерининської церкви с.Хоружівка (1891р.)
ДАСО. Ф.1188, оп.2, спр.26, арк.206 зв.

_____________________________________________________
1. Державний архів Сумської області.Ф.1188, оп.2, спр.26, арк.206 зв.
2. Содоль П.Українська Повстанська Армія (1943-1949) Довідник ІІ. – Пролог. – Нью-Йорк. – 1995. – с.53.
3. ЦДАВОВУ. Ф.4071, оп.1, спр.8, арк.8.
4. ЦДАВОВУ. Ф.4071, оп.1, спр.8, арк.61.
5. ЦДАВОВУ. Ф.4071, оп.1, спр.3, арк.3 зв.
6. ЦДАВОВУ. Ф.4071, оп.1, спр.5, арк.54.
7. ЦДАВОВУ. Ф.4071, оп.1, спр.5, арк.57.
8. Там само, арк.83, 84, 87, 168.
9. Там само, арк. 116, 137.
10. ЦДАВОВУ. Ф.4071, оп.1, спр.6, арк.56-56 зв.
11. Інформація надана Р.Ковалем (Київ).
12. Історія українського війська. – Львів.: вид. І.Тиктора. В 2-х т., т.2. – 1936.– 568с.
13. Слюсаренко П. Дієва армія Української Народної Республіки в Першому Зимовому поході "Воєнна історія" №5-6 – 2002.
14. Там само.
15. Там само.
16. Бухало Г. Син землі поліської:  www.angelfire.com/vt2/volyn/2003/3/610-2.htm
17. Слюсаренко П. Дієва армія Української Народної Республіки в Першому Зимовому поході "Воєнна історія" №5-6 – 2002.
18. Сідак В. Особливості розвідувальної діяльності військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі у міжвоєнний перІод: www.angelfire.com/vt2/volyn/2003/3/610-2.htm
19. Там само.
20. Там само.
21. Бульба-Боровець Т. Армія без держави Львів: Поклик Сумління - 1993.
22. Содоль П.Українська Повстанська Армія (1943-1949) Довідник ІІ. – Пролог. – Нью-Йорк. – 1995. – с.54.


Додати посилання на цю статтю | Переглядів: 4338

Написати перший коментар
RSS-лента

Додавання коментаря
  • Будь ласка, додержуйтесь теми статті.
  • Особиста переписка та образи будуть видалені.
  • Не використовуйте коментарі для роскрутки свого сайта. Такий матеріал будет видалено.
  • Перед натисканням на кнопку 'Відправити' обновіть сторінку, щоб отримати новий код безпеки.
  • Майте на увазі, що попередній пункт має значення тільки в тому випадку, якщо був введений неправильний код безпеки.
  • Важливо!
  • Ваше повiдомлення не повинно бути коротше за 100 символiв та не повинно мати посилань на iншi сайти.
  • Дозволяється лише вказувати назви без використання http://www.
  • В iншому випадку повiдомлення буде заблоковано.
  • Наприклад: http://www.daso.sumy.ua/ - невiрно; daso.sumy.ua - вiрно.
Им'я:
E-mail
Домашня сторінка
Тема:
BBCode:Web AddressEmail AddressBold TextItalic TextUnderlined TextQuoteCodeOpen ListList ItemClose List
Коментар:



Код:* Code
Я бажаю бути поінформованим на email про наступні коментарі

Останє оновлення ( 28.02.2008 )
 
< Попередня   Наступна >