Головна arrow Статті arrow Остарбайтери. Життя у неволі.
Остарбайтери. Життя у неволі. Надрукувати Надіслати електронною поштою
10.07.2012
Остарбайтери. Життя у неволі.

Ольга Олексіївна Клюєва,
Головний спеціаліст відділу  інформації та використання документів Державного архіву Сумської області

Друга світова війна – тема багатогранна, потребує тривалого та кропіткого дослідження. Один із її аспектів – насильницьке вивезення населення з окупованих німецькими військами територій для роботи на промислових підприємствах, у сільському господарстві Німеччини. У 2012 році виповнюється 70 років з початку примусового масового вивезення населення України на рабську працю до Німеччини.
   Незважаючи на значні успіхи першого етапу війни, план «Барбаросса» виконаний не був, блискавична війна перетворювалася на затяжну. Для поповнення лав вермахту, який зазнавав втрат внаслідок бойових дій, Гітлер був змушений здійснювати нові призови. У 1941 році у відомства економіки та озброєнь Німеччини виникла потреба у 800 тис. працівників. Вже 7 листопада 1941 року на секретній нараді в Берліні за підписом Геринга виходить указ «Про використання російської (термін «російської» означав «радянської») робочої сили», в якому було дано вказівку про необхідність використання іноземних робітників, в основному, з  Радянського Союзу, на найтяжчих некваліфікованих роботах. Так з’явилася багатомільйонна армія так званих остарбайтерів – працівників зі Сходу.
У Державному архіві Сумської області зберігаються документи, що дають уявлення про рабство ХХ століття, яке запроваджувалося фашистською Німеччиною на підвладних територіях. Це розсекречені документи періоду нацистської окупації Сумської області 1941-1943 років, фільтраційні справи та картки громадян СРСР, примусово вивезених на роботу до Німеччини, які після визволення поверталися на Батьківщину, а також листи остарбайтерів з неволі до своїх близьких.
   Наприкінці 1941 року гітлерівці розгорнули агітаційну кампанію на окупованих територіях із закликом добровільно виїжджати на роботу до Німеччини. Низка плакатів, листівок змальовувала райське життя на землях «Великої Німеччини»: «Німеччина може та хоче Вам допомогти. У Німеччині Ви одержите працю і хліб. Німці забезпечать Вам людяне відношення та добре існування. Ваші родини будуть забезпечені». Окупаційні газети вміщували ряд пропагандистських матеріалів щодо праці в Німеччині. Це були спокусливі обіцянки, тим паче, що ситуація на окупованих німцями територіях була гнітючою. Вже з 5 серпня 1941 року за наказом рейхсміністра окупованих східних областей Розенберга на захоплених землях вводилась обов’язкова трудова повинність для місцевих жителів віком від 15 до 60 років. Однак план вербовки робочої сили, попри всі обіцянки – зазнав фіаско.
   20 лютого 1942 року німецьке командування розробило «Загальні положення про вербування та використання робочої сили зі Сходу», якими також впроваджувався розпорядок для східних працівників, у тому числі – обов’язкове носіння знаку «OST».
   Починаючи з весни 1942 року виходять розпорядження місцевих німецьких окупаційних властей про примусову мобілізацію. Із наказу бургомістра Есманської районної управи: «…Всі заповнені анкети на завербованих для робіт в Німеччину надати до райуправи для проходження комісії. На комісію повинні з’явитися всі, незалежно від їх бажання… У випадку спротиву з боку завербованих, старостам сел дозволяється використовувати місцеву охорону для супроводу у примусовому порядку».
   Працівникам зі сходу, які прибували до Німеччини, не видавалися, здебільшого, паспорти закордонного працівника, а тільки «трудова картка» з фотографією та відбитками пальців. У картці було зазначено: «Залишати табір дозволяється тільки для роботи». Табори остарбайтерів, огороджені колючим дротом, охоронялися озброєною вартою.  Остарбайтери, що відбували примусову працю у сільському господарстві, не мали права залишати оселю господаря без його дозволу. До 1943 року остарбайтерам було заборонено пересуватись навіть у межах одного населеного пункту без німецького нагляду, відвідувати культурні, церковні та розважальні заклади. Вони не мали права мати вільного часу більше трьох годин на тиждень. А за сумлінну працю та добру поведінку міг бути отриманий дозвіл на носіння знаку «OST» не на верхньому одязі, а на лівому рукаві.
   Про реальну картину життя у «Великій Німеччині» розповідають листи, писані кров’ю та сльозами остарбайтерів. 4780 архівних справ з листами невільників Третього Рейху зберігаються у Державному архіві Сумської області. Їм не дозволялось писати закритих листів, всі листи проходили німецьку цензуру, дві листівки по 15 рядків кожна – ось і все, що могли відправити невільники додому. Зміст листів ретельно перевірявся, все недозволене зафарбовувалося. Часто автори, щоб обійти цензуру, вдавалися до «езопової мови» -  використовували умовні вислови, щоб розказати правду про умови свого життя.
   З листа Олейніченко Надії (с.Юнаківка Миропільський р-н): «Кормлять так, як ми їли в 1933 році і майже теж саме». Ольга Глух (м.Лебедин) пише: «Робота страшенно важка… Працюємо з пів шостої до дев’ятої і у неділю немає відпочинку… Годують гарно, на ранок чай несолодкий, на обід суп, увечері картопля і 300 г хліба… догадуйтесь, писать не можна». З листа Щербинки Катерини: «Я, мамо, так тут поправилася, як Іван Маринчук, якби приїхала, так не впізнали б. Годують гарно. Три рази в день дають їсти. На ранок чай, на обід капуста і на вечерю…Як приїду, Бог дасть, то тоді розкажу все». Умови праці та види робіт, описані в листах остарбайтерів полярно відрізнялись від обіцяних в агітаційних матеріалах окупаційних властей. З листа Гордієнко Анастасії (с.Студенок Миропільського р-ну): «Живемо в бараках під загорожею…Будуємо дороги…Наші дівчата працюють на холоді, в дощ, в сніг… А про їжу не питай». Особливо тяжко доводилося працівникам на підприємствах важкої та переробної промисловості. Махоткін Павло (с.Грунівка Миропільського р-ну) розповідає: «Працюю на металургійному заводі. Праця важка. Годують два рази на добу… Працюємо по 10-12 годин. Вихідних немає». Не краще було становище і в тих, хто працював у сільському господарстві. З листа Бруяки Ганни (с.Мутине Кролевецького р-ну): «Годую свиней та роблю на кухні, о сьомій годині ідем на поле, у вісім годин закінчуємо, приходимо з поля, подаю свиням і у десять годин лягаю спати. У чотири години встаю». Перегукується  з ним і лист Гулен Надії (с.Семенівка Дубов’язівського р-ну): “Роботи дуже багато…Устаєм о п’ятій годині, лягаємо о пів на одинадцяту. Цілий день на ногах, і не присядеш…За сльозами я не бачу де писати». Разюче відрізнялося від обіцяного і дозвілля поневоленої молоді з України. З листа Зишки Марії ( с.Пенянка Миропільського р-ну): «На Різдво ми одержали по мисці картоплі, по двісті п’ятдесят грам хліба та по двадцять грам масла. Цілий день сиділи в бараці». Про вихідні Проноза Марія (м.Суми) пише: «Можемо вийти з території табору в неділю з десятої години до другої години в місто по п’ять чоловік…Без значка, що ми зі Сходу, нас не випускають». Звичайно, потрапивши в такі умови, українці з тугою та болем писали про своє бажання повернутися додому. З листа Вовкули Марії (с.Алтинівка Кролевецького р-ну): «Ось уже десять місяців як вас не бачу, тільки тоді і полегшає, як гірко заплачу…Птицею б летіла до вас, так крилець не маю».  А в листі Боронос Наталії (с.Самотоївка Краснопільського р-ну) читаємо: « Я удень у Німеччині, а вночі вдома: снитесь кожну ніч». І часто застерігають своїх близьких: «Я вас прошу, як можете старайтеся і живіть гарно вдома, якими силами старайтесь чи в лісах, полях робіть, ховайтесь…Як би я хотіла вас побачити, тільки не тут…Я тепер пересвідчилась, що без Батьківщини життя не можливе» - з листа Дейнеки Надії (с.Рясне Краснопільського р-ну).
   78038  жителів Сумської області у роки Другої світової війни, за даними обласної надзвичайної комісії по розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників, було примусово вивезено на рабську працю. Далеко не всі повернулися назад. Історія життя в Німеччині тих, хто повертався, закарбована у їхніх фільтраційних справах, що складалися на кожного невільника в так званих фільтраційних таборах при перетині кордону. У Державному архіві Сумської області зберігається 75 225 фільтраційних справ. Понівечені душі, гіркі спогади про приниження людської гідності постають в документах. Однак саме такі документи дають змогу зберігати в пам’яті народу сторінки історії, які вчать цінувати свободу та незалежність.  

Додати посилання на цю статтю | Переглядів: 3189

Написати перший коментар
RSS-лента

Додавання коментаря
  • Будь ласка, додержуйтесь теми статті.
  • Особиста переписка та образи будуть видалені.
  • Не використовуйте коментарі для роскрутки свого сайта. Такий матеріал будет видалено.
  • Перед натисканням на кнопку 'Відправити' обновіть сторінку, щоб отримати новий код безпеки.
  • Майте на увазі, що попередній пункт має значення тільки в тому випадку, якщо був введений неправильний код безпеки.
  • Важливо!
  • Ваше повiдомлення не повинно бути коротше за 100 символiв та не повинно мати посилань на iншi сайти.
  • Дозволяється лише вказувати назви без використання http://www.
  • В iншому випадку повiдомлення буде заблоковано.
  • Наприклад: http://www.daso.sumy.ua/ - невiрно; daso.sumy.ua - вiрно.
Им'я:
E-mail
Домашня сторінка
Тема:
BBCode:Web AddressEmail AddressBold TextItalic TextUnderlined TextQuoteCodeOpen ListList ItemClose List
Коментар:



Код:* Code
Я бажаю бути поінформованим на email про наступні коментарі

 
< Попередня   Наступна >